Гіркими сльозами болю, страху та відчаю омиваються жителі нашої прекрасної України. Війна. Страшна війна увірвалася і уже 4 місяць поспіль руйнує життя людей, калічить долі дітей, забирає найкращих та найвідважніших воїнів.
І ми ясно та чітко побачили обличчя диявола та його слуг, які сіють руйнування та смерті. Диявольська сила заволоділа душами та серцями. Віра у Небесне Царство, любов та прощення перетворилися на фікцію. Євангельська новина про любов та спасіння, мир та щастя відходить кудись далеко. Армія демонів в передсмертній агонії повела своїх слуг в останній бій. Сатанинське військо заволоділо душами сотні тисяч людей, наповнивши їх розум ненавистю, жагою вбивств, і вони знищують наші міста та села, вбивають наших людей, руйнують школи, лікарні та храми. Диявол продовжує свою давню битву проти Бога.
Невже смерть, брехня та зло може продовжуватися вічно?
Де ж наш Господь?
А Господь з нами. Він перебуває з усіма тими, хто надіється на Нього і просить про допомогу. Послухаймо тільки свідчення воїнів, коли невидима сила їх охороняла від куль та бомб. Господь з нами, стоїть біля ліжка помираючого сина, тіло якого вкрите осколками та ранами. Він з нами, стоїть у вузькій в’язничній камері. Він з нами, коли здається, що безвихідь поглинула усі наші сили. Господь з нами під зруйнованими бомбами школами, лікарнями, будинками.
Господь з нами, коли ми помираємо від ран. Він з нами, коли ми, втікаючи від смерті, шукаємо захисту в домах чужих людей. Господь з нами, коли хвилі сумнівів та відчаю охоплюють наше серце. Господь з нами, коли наші друзі зрадили нас. Господь з нами, коли ми на смертному ложі прощаємося із цією прекрасною землею. Господь завжди з нами. І ми це знаємо. Бог любить нас.
«Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас?. Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим. 8:31-32).