Різдвяні роздуми – Неділя по Різдві
«Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців» (Мт. 2:16).
Буває дуже непросто пояснити страждання, особливо страждання невинних. Сьогодні у Євангельському читанні ми чуємо про подію, котра відбулася в часи народження Ісуса, подію страшну, незрозумілу і беззмістовну: страждання дітей, котрі віддали свої життя за Істину, яка була їм невідома.
Страждання часто породжує спокуси. Для багатьох людей воно перетворюється на високу стіну, за якою не видно Бога і Його безконечної любові. Чому ж тоді наш люблячий Бог не хоче відвернути беззмістовні страждання?
Євангелія дає відповідь на це питання: щоби отримати життя, ми маємо його втратити; щоби народитися, ми маємо померти; щоби спастися, ми маємо взяти хрест.
Страждання завжди залишається великою тайною. Проте для нас, християн, сповнених вірою, воно перетворюється на руку люблячого Бога, Котрий знає краще від нас для чого воно потрібно і бачить дальше від нас, куди воно нас приведе. Та й апостол Павла підбадьорює усіх, хто страждає: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро» (Рим. 8:28).
Сьогодні, двадцять століть назад, нас глибоко торкається історія вбивства цих невинних дітей і горе тих батьків. Для дітей перехід до вічності відбувся дуже швидко: там вони пізнали Того, за Кого померли, пізнали Того, Кого їм вдалося врятувати, отримали вічну славу. У випадку батьків – їхня скорбота, сум та горе було велике і довготривалим, але й вони дізналися, що Бог, Якого врятували їхні діти, дуже щедро розплачується. І діти, і їхні батьки страждали, щоби врятувати Бога від смерті.
Страждання бувають різними. Напевно, не знайдеться такої людини, котрій воно б сподобалося. Проте не забуваймо, що Ісус називає блаженними усіх тих, хто терпить у цьому земному житті, плаче та несе свій хрест – хрест хвороб, немочей, фізичного болю, бідності, звинувачення і очорнення.
Хрест, біль та страждання – це ті чинники, які Господь використовує для нашого спасіння. Та й Сам Він відкупив нас на хресті. З того часу страждання отримало новий сенс, котрий зрозумілий тільки тим, хто йде за Ісусом.
Господь не змінив закони творення: Він став людиною, такою, як ми із вами. Він міг би знищити страждання, але замість цього не відгородив Себе від нього. Той, Хто чудесним чином нагодував натовп, Сам відчуває голод. Він розділив з нами «тягар і спекоту днини» (Мт. 20:12). Він пізнав на Собі зраду, побої, невдячність, наклепи й найгіршу та найганебнішу смерть на хресті.
Христос бажає, щоби ми оминали страждання і боролися з хворобами усіма можливими методами. Проте Він бажає, щоби ми прийняти їх і бачити у своїх стражданнях, хворобам та випробуваннях наше відкуплення та очищення. Апостол Павло наголошує: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (Кол.1:24).
Наші страждання мають бути присвячені Господеві, Який уже у цьому житті утішить нас, підтримає та допоможе їх зносити, а згодом і обдарує вічних блаженством. «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25:21).
Якими б тяжкими не були наші страждання, пам’ятаймо, що попереду нас очікує велика нагорода. «… страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися» (Рим. 8:18). «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення» (ІІ Кор. 1:5). Господь завжди біля нас, Він поруч, особливо у ті миті, коли ми страждаємо.
Глянувши на страждання Марії, Котра стоїть під хрестом Свого Сина, навчімося посвячувати свої страждання, свої болі, свої скорботи Богу і глибоко співпереживати тим, хто відчуває подібне. Попросімо Її навчити нас освячувати наші страждання, навчити нас не нарікати, а гідно їх зносити. Попросімо і святих Вифлеємських Немовлят, невинно вбитих за Христа, допомогти нам полюбити наші страждання, зрозуміти жертовність та уміти по-справжньому співчувати іншим.