І Глава. Марка 1;14-20

“А коли видано Йоана, Ісус прийшов у Галилею
і проповідував там Божу Євангелію,кажучи:
“Сповнився час, і Царство Боже близько;
покайтеся і вірте в Євангелію.”
Проходивши ж повз море Галилейське,
побачив Він Симона й Андрія, його брата,
як вони кидали мережу в море,
були бо рибалки.Ісус їм сказав:
“Ідіть за мною, Я зроблю вас рибалками людей.”
І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за Ним.
Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея,
та Йоана, його брата, що теж були у човні
й направляли сіті, тож відразу їх покликав.
І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами,
пішли слідом за Ним”.
(Марка. 1:14-20)

Спаситель іде по Галилеї і біля Галилейського моря зустрічає одного за одним своїх чотирьох майбутніх апостолів.

Симона, котрий пізніше буде названий Петром («скеля», «камінь», на якому можна будувати), Андрія, потім Якова та Івана. Він кличе їх йти за собою, і вони йдуть за Ним, залишаючи все: батька, працю, щоб згідно обіцянки Христа: закликати людей до Царства Божого.

І тут постає питання: «Чому вони залишили все і змогли піти за Христом?».

Ми повинні дивитися на речі реально. Христос жив в Назареті, в місті, яке лежить в кількох кілометрах від того міста, де жив Петро та Андрій разом із своїм батьком; та Іван з Яковом, і інші учні, які були покликані пізніше. Вони знали один одного із свого дитинства, вони і Христа знали з дитинства. Це нам тяжко уявити, але вони жили на шматку землі площею кілька квадратних кілометрів. І тому вони пізнавали Христа поступово. Спочатку вони зустрічали Його як: хлопчик – хлопчика, юнак – юнака, молода людина – молоду людину, зрілий мужчина – зрілого мужчину. Але це не була тільки проста зустріч у часі і просторі; вони починали бачити у Ньому Того, Ким Він був насправді: хлопчик, підліток, юнак, доросла людина, Він був таким, як ніхто інший. В Ньому була якась світлість, якась цілісність, чистота духа, яких вони в такій мірі, в такій повноті ніде і ні в кого не зустрічали. Спочатку вони зустрічали Його, як свого ровесника, потім як свого вождя, наставника; і в свій час вони пізнали в Ньому Того, Ким Він був насправді: Месію, який має спасти світ. І це так явно: яскраво виступає у розповіді про покликання іншого апостола. У Євангелії Івана про покликання Натанаїла:

“Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох,
що, почувши Йоана, пішли за ним.Зустрів він спершу
брата свого Симона й мовив до нього:
«Ми знайшли Месію, – що у перекладі означає: Христос.»
І привів його до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього,
сказав: «Ти -Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», –
що у перекладі означає: Петро (Скеля).
Другого дня вирішив піти в Галилею;
і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.»
А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового.
Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього:
«Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки,-
Ісуса Йосифового сина, з Назарету.»
Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?»
Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.»
Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього,
сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин,
що нема в ньому лукавства.»
Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус,
промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе,
бачив я тебе, як був єси під смоковницею.»
Відповів же йому Натанаїл:
«Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів.»
(Ів.1,40-49).

В чому цікавість цієї розповіді? В тому, що говорить Натанаїл: «А що доброго може бути з Назарету?». Чому таке ставлення до Назарету? Назарет знаходиться в кількох кілометрах від того міста, де жив Петро, Іван, Яків, Андрій, Пилип. Як ви б відреагували, якщо хтось підійшов до вас і сказав: «В юнакові, котрого ти знаєш з дитинства, котрий живе кілька кілометрів від тебе, ми впізнали Спасителя світу?».

Звичайно, що ми відреагували би так само, як і Натанаїл: «Як Спаситель світу може народитися у сусідньому селі? Хіба може прийти щось добре з Назарету?». А Пилип йому відповідає чудову річ, яка повторюється кілька разів у Святому Письмі: «Піди і подивися», тобто: переживи те, що пережили ми, коли зустріли Його.

Ісус, бачачи як він підходить, говорить: «Ось справжній Ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства: і Натанаїл, звичайно, дивується: Звідкіль знаєш мене, – Ісус відповідає, – Перше, ніж Пилип закликав тебе, бачив Я тебе, як був єси під смоківницей…» І на це ніби-то не логічно звучить: «Учителю, Ти Цар Ізраїлів!»

Яка тут може бути логіка.

Згідно Передання, в цей час, як Натанаїл сидів під смоківницею і молився Богові, щоб Господь прийшов на допомогу своєму народові. Він молився, і коли Христос йому сказав: «Перше, ніж тебе покликав Пилип, коли ти був під смоківницей, Я бачив тебе». Натанаїл раптом розуміє, що він говорить з Тим, до Кого була звернена його молитва, розуміє, що перед ним живий Бог, який став людиною. І у відповідь на цей внутрішній досвід він вигукує: «Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів! Я молився, щоб прийшов Спаситель і тепер я тебе бачу; Ти Той – Кого ми очікуємо».

Ось таким чином учні Христа збирались біля Нього. Спочатку вони знали Його просто, як дитину, хлопчика, підлітка, мужчину; і разом з тим поступово пізнавали в Ньому те, чого ніколи ні в кому не бачили. Натанаїл точно виражає те, що вони побачили.

Вони побачили в Ньому Бога, Який став людиною.

Вони побачили, що в Ньому є повнота Божества: «бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества» (Кол. 2,9); що настало Царство Боже, тому що Бог і його люди вже не розділені, вони зв’язані через Ісуса Христа воєдино.

Ось у чому тайна покликання учнів, ось що вплинуло на них, щоб миттєво відізватися на поклик іти за Христом, куди би Він їх не повів, – не забуваючи за своїх рідних, але залишаючи їх позаду себе.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *