І Глава. Марка 1;21-31

“Вшановуй належно потрібного тобі лікаря,
бо й він існує з Господньої установи:
від Всевишнього – здатність лікаря,
а й цар його обдаровує”.
(Сираха 38:1-2)

“Це ж він бо людей обдарував знанням,
щоб вони прославлялись його ділами дивними.
Ними лікується й усувається біль,
і хто знається на зіллях, – уміє їх змішувати.
Тож діла його не мають ні кінця, ні краю,
і мир від нього розповсюджується світом.
Сину, в недузі твоїй не побивайся,
лиш молись до Господа, і Він тебе оздоровить.
Провину відкинь, свої руки випростай,
від усякого гріха очисти своє серце.
Ладан і пропам’ятну жертву з муки питльованої воздай,
і зроби свій принос жирним, наскільки можеш.
А й лікаря примісти, бо й він Господом створений:
хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш;
стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває.
Та й їм слід так само до Господа молитись,
щоб ними Він зволив подати полегшу і
принести одужання для рятунку життя”.
(Сираха 38:6-14)

Цей уривок показує нам, що потрібно звертатися до лікарів за допомогою, яку вони здатні надати, але разом з цим не залишати молитву, тому що ми шукаємо чогось більшого: не тільки оздоровлення тіла, але і оздоровлення всього нашого єства і зцілення, тобто, щоб ми стали цілісними людьми в нашому єдинстві з Богом.

У багатьох святих, в яких ми бачимо таку цілісність душі, таку близькість до Бога, ніби єдинство з Ним, тіло все ж таки залишається хворобливим. Значить, зцілення не завжди співпадає з оздоровленням. Не завжди співпадає тілесне здоров’я і велич духа, зріст душі. Цілісність людини полягає не в тому, щоб вона тілесно була здорова, а в тому, щоби вся її природа обновилася.

Пригадаймо собі уривок з Євангелії від Івана, де розповідається, як при Овечій Купелі в Єрусалимі збаралася велика кількість хворих, вони лежали разом в очікуванні зцілення, тому що раз в рік бурлила вода, і перша людина, котра після цього занурювалася – зцілювалася від любої хвороби, якою б вона не була. Біля цієї купелі 38 років пролежав чоловік, швидше всього паралізований, який ні разу не встиг зайти у воду першим. Прийшов до цього місця Христос Спаситель, запитав його, що з ним, чому скільки років він лежить і не може одержати зцілення. І цей чоловік дає Йому страшну відповідь, яку можна тільки дати: «Немаю нікого, хто б мене опустив у воду по збуренні». На церковнослов’янській мові:

не маю «чоловіка». «Людей багато, а чоловіка нема». Там було багато людей, але кожен був зайнятий своїми проблемами, своїм зціленням і ніхто не думав, щоб допомогти цій людині зануритися в цілючу воду. 38 років він лежав і чекав в надії і відчаю. Хіба це не страшно?

Навколо нас є безліч людей, які потребують зцілення. І не тільки фізичного оздоровлення, але і душевного.

Людей багато, а чоловіка нема… 38 років цей чоловік пролежав; а дехто проведе так ціле життя, не лежачи, а буде переходити від віку до віку, від місця до місця, від відчаю до відчаю, чекаючи на те, щоб хтось їх побачив не як предмет, а як живу людину, котрій потрібна допомога.

Чоловіка немаю; але в той же час, скільки людей кожного року, на протязі 38 років вхитрялися опуститися в ці бурхливі води і зцілитися. За ці роки не знайшлося ні однієї людини, яка б подумала: «Я ж не така вже хвора, як цей чоловік і я хворію не так довго, як ця людина, давай я йому допоможу, допоможу цьому чоловікові. А на наступний рік це може статися і зі мною, а зараз я допоможу цьому чоловікові». Це питання постає перед кожним із нас. Скільки людей потребують того самого, що і ми; і як ми хапаємося за допомогу і часто відштовхуємо інших, кому ця допомога потрібна набагато більше.

Христос – справжній чоловік, не в тому сенсі, що в ньому немає тіньових сторін, немає гріха, зла; він весь у співчутті, у любові. Христос прийшов і у натовпі побачив цю людину і зцілив.

У цей час води не бурлили, не кипіли, ніхто в них не кидався.

Бог в особі Ісуса Христа підійшов до нього с сказав: «Устань, візьми ложе твоє і ходи, Бог побачив тебе, у той час, як тебе не бачили люди».

Але потім Христос зустрічає цього чоловіка в храмі і говорить до нього: «Не гріши більше, щоб з тобою не сталося що-небудь гірше».

Що означає «не гріши»? Христос не міг чекати, щоб цей чоловік став просто святим, безгрішним. Гріх заключається не тільки, в першу чергу, в наших ділах, думках. Гріх заключається в тому, як ми відносимося до Бога, до самого себе і до свого ближнього. Ми повинні бути на стороні Бога. Адже Бог прийшов до людини тоді, коли інші люди на нього не звертали увагу.

Ще одна риса чуда. Щоб звершилося чудо потрібна нужда, людина повинна перебувати у справжній нужді; потрібне співчуття Боже. Іноді потрібно, щоб ми були самі готові отримати зцілення, тому що буває так, що ми хотіли б оздоровитися тільки для того, щоб вернутися до того життя, яке нас і знищило. Потрібно бути готовими для того, щоб після зцілення уже не повертатися до минулого або, по крайній мірі, старатися робити все можливе, щоб встояти проти цього минулого. І тут велику роль відіграє наше оточення, люди, які нас оточують. Інколи у нас не вистачає віри, інколи у нас не вистачає сили піднятися, а інколи нам потрібна допомога.

І є у Євангелії чудова розповідь про те, як 4 друзі принесли розслабленого чоловіка до Спасителя і спустили його через дах, щоб Христос його зцілив.

“І от прийшли до Нього, несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли донести до Нього,
розкрили стелю над місцем, де Він був, й отвором спустили ліжко,
на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру,
до розслабленого й каже: “Сину, відпускаються тобі твої гріхи.”
А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі:
“І як може Цей так говорити? Він богохульствує!
Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?”
Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають,
до них і каже: “Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?
Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи,
а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?
Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі
гріхи відпускати, – мовить до розслабленого:
Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому.”
Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очах у всіх;
тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли:
“Ніколи ми такого не бачили!”
(Мк.2, 3-12)

Нам потрібно пам’ятати, що наша віра – не просто наша власність, котра діє в нас і ради нас; наша віра може здійснювати діло милосердя і може відкрити шлях для Божественного діяння. Але є ще щось, що є пов’язане з цими чотирма людьми і їх хворим другом. Чому вони його принесли? Не тільки тому, що вірили, що Христос його може зцілити, а тому, що вони так любили цього чоловіка, що були готові для нього все можливе і неможливе зробити.

Цей паралітик для багатьох міг здатися тільки обузою, а в своїх друзів він розбудив достатньо любові, щоб вони побажали йому зцілення.

Часто буває, що старі люди були замолоду творчими, дієвими і навіть керували своїми домашніми, в міру свого старіння, робляться безсильними. Вони вже не можуть робити те, що робили раніше і відчувають, що вони нікому не потрібні і тоді на них находить сум і відчай. Їм потрібно пам’ятати відповідь цього чоловіка, котрий, хоч і був паралізований, зумів в інших находити стільки любові, стільки поваги для себе, що вони зробили все, лиш би йому допомогти.

Нам часто здається, що ми мусимо завжди щось робити; ніби-то, що якщо перестанемо що-небудь робити, то ми уже нікому не будемо потрібні. А є вірш в одного французького поета, де він описує різницю між молодістю і старістю, і говорить: «Старий, повертається до першоджерела буття, поступово залишає час і поступово вступає у вічність; і в очах молодого можна бачити вогонь, і в очах старого може світити світло…».

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *