ІІ Глава. Марка 2;1-12

«Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернауму,
то чутка пішла, що Він удома.
І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях.
А Він їм виголошував слово.
І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого,
якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли,
то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе,
що на ньому лежав розслаблений.
А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому:

Відпускаються, сину, гріхи тобі! Там же сиділи дехто з книжників,
і в серцях своїх думали: Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога…
Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?
І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі,
і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте?
Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі,
чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи?
Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі,
каже розслабленому: Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє,
та й іди у свій дім!
І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма,
так що всі дивувались і славили Бога, й казали:
Ніколи такого не бачили ми» (Марка. 2, 1-12).

Тут хочеться звернути нашу увагу на кілька особливостей цієї розповіді. По-перше, слід зауважити, що Христос часто заходив у Капернаум і там проповідував; в один час він навіть там поселився. І жителі цього містечка навіть приходили слухати Христа, і дивувалися його словам і чудам, але вони залишалися байдужими. Вина за це лежить в самих жителях Капернауму, в їхніх серцях, які були холодними. Коли ми чуємо благовість Божу, то на нас лягає відповідальність за наше відношення до неї. І це ми маємо запам’ятати, тому що часто ми очікуємо, що ми почуємо одне Євангельське слово чи одну проповідь, чи з кимось поговоримо і тоді те слово зможе перемінити наше життя. Але це не так. Боже Слово – це не магічна дія, але розкриття перед людиною істини. Потрібно, щоб ця істина пройшла, аж до нашого серця і його запалила. Тут перед нами велика трудність, тому що істина, вимагає від нас подвигу – а нам цього не хочеться, нам не хочеться залишати наше минуле життя.

Що тут мається на увазі? Наприклад, якщо людина, скажімо, через розпусту захворіла, то вона хоче оздоровитися без переміни життя.

Слово Боже – меч двосічний, як говорить апостол: «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4,12). Якщо ми приймаємо Боже Слово, то воно розділить у нас темряву від світла, і нам буде потрібно зробити вибір.

Як уже говорилося: між праведником, який спасається і між грішником, який погибає є одна відмінність – рішучість. Грішник часто з емоціями сприймає істину, спалахує на одну мить і потухає. Він зрозумів про що іде мова, але це не дало поштовху його волі, щоб стати проти себе, проти гріха, заради істини і заради Бога.

Дальше Євангеліє говорить: прийшли до нього з розслабленим. Що таке розслабленість, і звідки вона береться? Людина може бути розслаблена від голоду, від нервового стресу. Стан цього розслабленого був пов’язаний швидше всього не з фізичною хворобою, а з тим, що в його душі було не все гаразд.

В п’ятому стишку читаємо: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи»… Здавалося б, це не має ніякого відношення до хвороби. Христос дивлячись на цього чоловіка побачив глибину його душі і побачив, що причина розслаблення – духовна.

Люди, які це бачили і чули, були здивовані. Як Ісус Христос може прощати гріхи, Він для них був людиною, проповідником, наставником, але вони не пізнали ще його як Бога, і тому дивувалися як людина може прощати гріхи. Деякі книжники міркували собі: «Як може цей так говорити, хто може прощати гріхи, крім одного Бога?».

Христос пізнав їх думки і говорить до них: «І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи?» (Мр. 2, 8-9).

Він поставив їх перед питанням: Хто ж Ця Людина, Яка може, — або претендує, на те, що може тільки одним словом зробити хворого цілим? Якщо вони були праві, коли сказали, що тільки Бог може прощати гріхи, то чи не буде це чудо, свідченням того, що Він дійсно є Син Божий, який прийшов спасти світ? І Євангеліє продовжує: «Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому: Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» (Мр. 2, 10-11).

І цим Він ставить слухачів перед нерозв’язаним питанням: якщо Він може звершити таке диво, то чи не являється Він Тим, Який має владу, і на землі прощати гріхи? Тому що в даному випадку людина, яка отримала відпущення гріхів була звільнена від хвороби, — він був зцілений, тому що Господь, зглянувся на його життя, і бачив, що він уже дозрів до покаяння, йому відпускаються гріхи, і колишній хворий починає нове життя в своєму тілі, і своїй душі.

Над цим треба нам задуматися, тому що всі ми знаходимося в стані хвороби. Хто з нас може сказати, що у нього тіло, розум, душа в доброму стані, що він перебуває в повній гармонії з собою, з Богом, з ближнім, з природою? А якщо так, то ці слова Євангелія в деякій мірі відноситься і до нас; нам слід заглянути в свою душу, і побачити що в нас не так, і зрозуміти чому страждає наше тіло, чому навколо нас страждають інші?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *