Учні ж Йоана й фарисеї постили;
і приходять до Ісуса та й кажуть:
“Чого учні Йоанові та учні фарисеїв постять, а твої не постять?”
Ісус відповів їм: “Чи ж можуть постити весільні гості, доки жених з ними?
Доки жених з ними, вони не можуть постити.
Але настане час, коли в них візьмуть жениха,
й тоді вони поститимуть за тих днів.
В Старому Завіті вважалося, що постити потрібно раз у тиждень. Фарисеї і книжники постили цілий ряд днів і цим, як вони вважали, заслуговували Боже благовоління. Те ж саме і ми бачимо зараз, люди, які живуть не дуже моральним життям, у яких вже й не такі чисті серця, виконують все те, що їм наказує Церква. І постяться вони, забуваючи, що тілесний піст не додає нічого до духовності, якщо намір поститися не виходить від духовності.
Апостол Павло говорить: «Їжа ж нас до Бога не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічого» (1 Кор. 8,8); і ще: «Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його. Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його» (Рим. 14,3-4).
Тут мова не йде про те, щоб постити тільки фізично, але до посту мається додатися обов’язково духовний вимір. Ми повинні постити, не мучивши наше тіло, а пожвавивши нашу душу. Вже в давнину, в пророцтві Ісаї є місце, де пророк описує, який піст Богові бажаний.
«Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того? Отак, у день посту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робітників тиснете! Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно… Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині! Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа? Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожности, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого, і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, тоді то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане, і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають! І руїни відвічні сини твої позабудовують, поставиш основи довічні, і будуть тебе називати: Замуровник пролому, направник шляхів для поселення» (Іс. 58:3-12).
Ось про який піст говорить Господь через Свого пророка, ось про що говорить Церква, коли закликає нас постити, а не про той формальний піст, котрого дотримувалися фарисеї і якого так часто ми фарисейсько дотримуємося.