ІІ Глава. Марка 2;23-28

Однієї суботи проходив Ісус ланами,
а його учні на ходу зривали колосся.
А фарисеї ж: йому й кажуть:
“Дивись! Чого ті роблять у суботу таке, що не дозволено?”
А він їм: “Невже ви не читали, що Давид зробив, бувши в потребі, –
зголоднів бо він сам і ті, що з ним були?
Як він за первосвященика Авіятара увійшов у храм Божий
і з’їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому,
крім священиків, а й дав також тим, що з ним були?”
І каже до них: “Суботу установлено для людини, а не людину для суботи,
тож Син Чоловічий – Владика й над суботою.”
(Марка 2;23-28)

Про що тут йде мова? Зривати колосся рукою було дозволено згідно закону Мойсея, але фарисеї бачили в цьому порушення суботи, уподібнюючи своїми тлумаченнями зривання і розтирання руками до «жатви і молотьби». Тут вони стараються або застосувати закон абсолютно формально, так, щоб закон став в’язницею для людей, а не дорогою або свободою. Закон Мойсея був даний для того, щоб людина виросла зі свого природного стану в стан богопочитання, в стан слуги Божого, фарисеї стараються перетворити закон в осудження.

Ось що відповідає Христос: Невже ви не читали ніколи, котрі так гордитеся своєю начитаністю, своєю вченістю…

Чи не нагадує це нам наше відношення до Священного Писання, до постанов церкови? Як ми вчитуємося у всі правила, як ми домагаємося того, щоб ми все виконали, — і як ми ці правила перетворюємо в знаряддя для засудження нашого ближнього. Ми проходимо повз милість, милосердя заради того, щоб закон застосувати — формально — закон, який ми самі не застосовуємо до себе. Те ж саме відбувається тут. Фарисеї застосовують закон, який самі тлумачать: адже Мойсей нічого не говорить з того, на що вони посилаються, але вони його слова застосовують так, щоб знайти спосіб осудити Христа і Його учнів.

Христос їм говорить: Чи ви не пам’ятаєте, що Давид зробив? — Давид, який вважається великим святим Старого Завіту, — і додає: Субота для людини, а не людина для суботи… Тобто всі правила, які дані в Старому або в Новому Завітах, дані для людини, для її користі, для її спасіння, а не для того, щоб її зламати, розбити, поневолити.

На початку Старого Завіту, ми бачимо, що Бог в сьомий день почив від Своїх справ: «І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив» (Бут 2:2).

У Старому Завіті цей сьомий день вважається святим днем, коли і людина повинна відпочити від своїх звичних земних справ, присвятити день для Бога, для молитви, для читання Святого Письма і його вивченню. Але не тільки людина повинна відпочити: повинна відпочити вся природа. Чоловік не робить земних справ, не обробляє землю; на природу цей сьомий день розповсюджувався тим, що кожен сьомий рік було передбачено законом дати полю відпочинок, а потрібно було обробляти інші ділянки.

І ставиться питання: чи творити добро цього дня (що, на думку фарисеїв і книжників, порушувало суботу) або, стримуючи себе від всякого доброго діла, фактично творити зло?.. Період історії, яким являється для людини «день відпочинку» потрібно застосовувати для того, щоб діло Боже довести до досконалості, не заковуючи його в такі рамки і закони, які не дають жодному творінню, ані людині дихати, діяти, зростати, з тілесного стати духовним. Ось про що говорить Христос в цьому випадку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *