ІІІ Глава. Марка 3;20-21

«Повертається він додому,
а народ знову там юрмиться,
так що вони не мали змоги й попоїсти.
Довідавшись про те його свояки, вийшли,
щоб його взяти, бо було говорено:
“Він не при собі».
Приходять мати його та брати його і,
стоявши надворі, посилають по нього,
щоб його прикликати. Народ же сидів круг нього.
Ті йому й кажуть:
“Ось твоя мати і брати твої надворі тебе шукають.”
А він у відповідь їм: “Хто моя мати та брати мої?”
І, поглянувши навкруги на тих, які сиділи довкола нього,
каже: “Ось моя мати та мої брати.
Бо хто чинить волю Божу, той –
мені брат, сестра і мати»
Мр. 3, 20-21; 31-35.

Здивування ближніх Христа зрозуміле. Він покинув своє ремесло, захоплюється проповідництвом, не турбується про своє здоров’я і навіть про їжу, порушує загальноприйняті правила і релігійні звичаї, настроює проти себе книжників і придворну партію. Тому, звичайно, родина думала, що він зійшов із розуму, і хотіли вмовити його повернутися додому. Він і це горе випробував на собі: бути незрозумілим своїми найближчими родичами; навіть брати його – і ті не вірили в нього; вони повірили, коли переконалися у факті Воскресіння.

Тут ставиться питання: хто є наш ближній? Сказано в Євангелії, що прийшли до Христа самі близькі йому люди: його Мати, і зведені брати і сестри? Як визначити, хто мій ближній? Христос говорить в Євангелії: «Ті, хто будуть виконувати волю Божу, той мені брат, і сестра, і мати». Ми вважаємо своїми близькими своїх кровних близьких, але якщо ми вступимо в євангельський дух, ми повинні зрозуміти, що не можемо розділювати світ на своїх і на чужих.

Якщо наші родичі, наші близькі не пізнали Бога, м’ягко кажучи, чи живуть не зовсім по-християнськи, то перед нами постає – не проблема, а завдання. Якщо ми пізнали Бога, а наші рідні його не пізнали, вони нам залишаються і матір’ю, і батьком, і братом, і сестрою, і другом; але ми послані до них для того, щоб розкрити перед ними глубини нашої душі. Зробити це можна не «проповіддю», не тим, щоб «сповіщати правду», не знаючи її, і, звичайно, не докорами, а тим, щоб ми показати всім своїм життям, що є інший вимір, щоб вони через любов до нас, через близькість до нас, щоб вони приєдналися до того, що ми вважаємо останньою глубиною життя.

І в інших місцях Христос говорить, хто для нього ближній. Пам’ятаєте притчу про милосердного самарянина. В ній розповідається, як на людину напали розбійники, як він лежав при дорозі, а повз нього пройшли і священик, і левіт. Перший поглянув, другий навіть зупинився, щоб подивитися – і обидва пройшли, їм не було до нього діла, тому що це був чужий для них чоловік. Цим же шляхом ішов самарянин, тобто людина, до якої б єврей і не доторкнувся; єретик, безбожник, ворог, чужий. Він зупинився і подбав, щоб його вилікувати і вернути до життя. Вкінці цієї притчі Христос говорить: «Ось хто ближній; іди і ти поступай так само».

Ось притча ця: «Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?” Мовив тоді Ісус, кажучи: “Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. Він приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя.” Тоді Ісус сказав до нього: “Іди і ти роби так само» (Лк. 10, 29-37).

Ближній, в розумінні Євангелія, це той, хто потребує нас. І якщо наші рідні чужі Богові, вони робляться нам ближніми, самими близькими ближніми, тому що вони потребують зцілення, котре було дане цьому чоловікові, який потрапив до рук розбійників.

В двадцять п’ятій главі Євангелія від Матея Христос вказує: щоб ми не зробили людині в потребі – ввели її в дім, тому що вона бездомна, безпритульна, нагодували, тому що вона голодна, оділи, тому що вона нага, – все це ми зробили йому самому, поскільки все це витікає з глибин нашого серця, із глибин нашої здатності любити і бачити нужду, і служити потребуючим.

Попутно хочеться зачепити питання, про братів Христових. Правдою нашої віри є те, що ми стверджуємо, що Мати Христа, Марія, була Дівою до Різдва, і по Різдві залишилася Дівою. Про кого ж іде мова, коли Євангеліє говорить про братів Христових?

Дослідники вказують на два моменти.

По-перше, на те, що обручник Марії, Йосиф, був немолодою людиною, був жонатий та повдовів, і у нього були діти. Тобто брати Христові – це зведені брати. Це діти чоловіка, зарученого Марії, котрий тілом ніколи не став її чоловіком, був хранителем її дівства.

По-друге, не тільки в давнину, але і в наш час слово «брат», «сестра», «діти», вживаються в прямому сенсі, вказуючи на родинні зв’язки. Наприклад, про двоюрідних братів і сестер, якщо вони нам дійсно близькі, ми часто тоді просто говоримо: «мій брат», не вказуючи співбесіднику, у якому ступені рідства ми знаходимося.

В давній літературі, у Старому Завіті, говориться про «дітей» в загальному сенсі, тобто не тільки про синів і дочок, але і про нащадків. Наприклад, діти Авраама – це увесь ізраїльський народ, всі ті, нібито народилися від одного джерела. Тому вживання у Старому і Новому Завіті ці слова не обов’язково вказують на народження від даного чоловіка.

Тому, коли ми читаємо про братів Христових, ми знаємо, що це зведені брати, діти Йосифа, і що Матір нашого Господа Ісуса Христа була до Різдва, у Різдві, і після Різдва Дівою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.