«А книжники, які прийшли були з Єрусалиму,
казали, що він Велзевула маєі бісівським князем бісів виганяє.
Тоді Ісус прикликав їх до себе й заговорив притчами до них:
“Як може сатана сатану виганяти?
Коли царство поділене саме в собі,
не зможе те царство встоятись.
Коли будинок розділений сам у собі,
неспроможен будинок той більше стояти. Отак і сатана:
якщо повстав сам на себе й розділився, – не може встояти,
а край йому настав!
Ніхто не може вдертись до сильного в хату й пограбувати його добро,
якщо він спершу не зв’яже сильного,
а щойно тоді розграбує його хату» (Мр. 3, 22-27).
Господь відкидає звинувачення юдеїв прикладами. Як може, – говорить, – сатана виганяти сатану. Якщо бачимо, і в звичайних домах, поки живучі в них мирно живуть, дім стоїть благополучно, а якщо живучі в домі починають розділятися, – доми падають. Як можливо, щоб хто зміг розграбувати речі… сильного, якщо перед цим не зв’яже його? Ці слова означають, що сильний є диявол, речі, та люди, що служать йому. Таким чином, якщо перед цим не зв’яже диявола, то як може розкрасти речі, тобто одержимих людей? І нібито говорить: «Якщо я не розкрадаю речі його, тобто визволяю людей від засилля диявольського, то значить я перед цим зв’язав і усунув бісів і є їхнім ворогом. Якже ви говорите, що я маю в собі Вельзевула, тобто, що я виганяю бісів, будучи їх другом і чарівником».
«Істинно кажу вам: Усе буде відпущене синам людським, гріхи та богохульства, скільки б вони не хулили. Але хто хулу вирече супроти Святого Духа, – тому повіки не проститься: той підпаде під гріх довічний.” Вони бо мовили: “Він має нечистого духа»» (Мр. 3, 28-30).
Хочеться звернути увагу на ряд пунктів в цій розповіді. Перше, відношення до хули Святого Духа. Фарисеї і книжники, котрі звинувачували Христа, нібито він духом нечистим творить добро, цим же стверджували, що його проповідь нібито являється ділом зла. Однак вони знали, що він ніяким чином не йде проти вчення Святого Писання. І тому, відкидаючи Христа, вони хулили того Святого Духа, котрий внушив Писання Старого Завіту, котрий кликав до служіння пророків, і котрий зараз говорить устами Спасителя Христа.
Нам потрібно розуміти, що це стосується не тільки проповіді самого Христа, це відноситься до кожного з нас, як грізне і строге попередження. Якщо ми знаємо, що в тій чи іншій людині діє сила Божа, але ми цього не приймаємо, тому, що ті слова говорить нам «чужа» людина, то ми теж стоїмо на порозі хули Святого Духа. Апостол Павло в цьому відношенні виразився дуже сміло. Він говорить, що радується проповіді Євангелія, навіть, якщо вона лицемірна:
«Деякі, щоправда, проповідують Христа із заздрощів та суперництва, а деякі з доброї волі. Ці – з любови, знаючи, що я тут поставлений на оборону Євангелії; а інші, з заздрощів, звіщають Христа нещиро, гадаючи додати тягару моїм кайданам. Та що ж? В усякому разі, чи то сповидно, чи по правді, Христос проповідується, і я тому радий і буду радіти» (Флп. 1, 15-18).
І тут ми повинні задуматися. Дуже часто буває: що ми не поважаємо якусь людину, тому що вона не належить до нашого кола, що та людина в чомусь являється нам суперником або противником. Ми легко готові бачити в ній зло, готові заперечувати не добро, яке творить і те живе, добре слово, яке виходить із його уст.
Так віднеслися учні Христа до чоловіка, який його ім’ям творив чудеса, але не був з ними. Вони йому заборонили, тому що він не ходить за ними:
«Йоан же сказав до нього: “Учителю, ми бачили одного, що твоїм ім’ям бісів виганяє, але не ходить з нами, то ми й заборонили йому, – не ходить бо з нами”» (Мк.9,38).
Багато людей «з нами не ходить», але ходять з Богом. І тому нам потрібно бути обережними і не спішити осуджувати людей, за те, що вони «не наші».
Ми грішимо проти Святого Духа дуже тонко. Ми, звичайно, не відкидаємо, що Христос Син Божий, але як ми ставимось до свого ближнього?
Ми маємо обережно відноситься до того, що чуємо від нашого ближнього, коли ми чуємо правду, яка звучить із його уст, маємо її приймати не дивлячись на те чи та людина наш товариш чи ні.