Роздуми над сторінками Євангелія від Марка
Розповідь про нагодування п’яти тисяч людей в Євангелії від Марка раптово обривається Словами: «І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди» (Мр. 6:45). Чому зразу ж? І чому без Нього?
П’ять тисяч людей – це населення двох міст у тому районі, де відбулось чудо помноження хлібів. Якщо б про це чудо стало відомо, то Його намагалися б проголосити довгоочікуваним Месією.
Не тільки народ, але і найближчі учні Ісуса, мали викривлене поняття про Месію; вони всі уявляли, що обіцяний євреям Месія буде царем земним, царем завойовником і підкорить євреям цілий світ; ніхто ще не міг відкинути думку про те, що царство Месії може бути Царством не від цього світу. Тому то проголошення Ісуса царем, було б нічим іншим, як відкритим повстанням проти римлян.
Бажаючи врятувати своїх учнів від захоплення нездійсненною мрією і від участі у змові, Ісус відсилає Своїх учнів на протилежний бік моря, відпускає натовп людей, а Сам іде в самотнє місце, щоб там на самоті помолитись.
Дванадцять апостолів, які перепливають озеро без свого учителя, потрапляють в складну ситуацію. Без Ісуса їхній човен відданий на волю стихії. Вони відчувають відчай, самі посеред розбурханого моря оповиті темрявою.
Учитель сповнений почуття любові до своїх учнів: «…побачив, як вони, веслувавши, втомились, – вітер бо їм був противний, – то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, – хотів обминути їх» (Мр. 6:48). Ісус хотів допомогти своїм учням, але робить це в унікальний спосіб. Він наближається до них по морю.
«Спаситель заставив учнів увійти в човен і відплисти попереду Нього на інший бік моря, щоб вони навчились долати обставини. Вони ж, коли опинились посередині моря та хвиль спокус, зустрічний вітер помішав їм переправитись. Без Ісуса вони не змогли перемогти в боротьбі із хвилями і вітром та досягнути другого берега. Тому Бог-Слово зглянувся над ними, зробивши все можливе для переправи, прийшов до них по морю» (Оріген, Коментарії на Євангеліє від Матея).
Ісус хотів їх обминути, щоб перевірити чи зможуть вони почувати себе в безпеці, коли Ісуса немає поруч. Та, нажаль, вони не тільки не відчули Його присутність, вони навіть не впізнали Його («Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали. Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: “Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!”»(Мр.6:49-50)). Ісус Своєю появою не те що їх не заспокоїв, але, навпаки, налякав. Вони знову не пройшли випробування, Своєю присутністю в човні Ісус їх заспокоїв, як і тоді під час шторму.
Житейське море, схвильоване бурею напастей, часто захитує сумнівами найближчих учнів Спасителя, але в найтемнішу ніч напастей Господь приходить до душі, щоб її підтримати і прикликати до Себе. Той, хто покладається на Ісуса скоро буде приведений до тихого пристанища і визнає, що Христос воістину Син Божий.
У Євангелії Марка ми бачимо певний докір в бік апостолів: «…не розуміли чуда з хлібами – серце їхнє було нечуйне» (Мр. 6:52). Навіть через чудо помноження хлібів учні так і не змогли до кінця зрозуміти Ким є Ісус. Ісус показав їм, що Він є пастирем Свого народу, вони мали б зрозуміти, що Він ніколи не залишить їх посеред труднощів та випробувань. Потрібно тільки довіритись Йому, а вони засумнівались.
Ісус промовив до них: «…це я…» (Мр. 6:50), пізніше вони згадають що подібно Бог промовляв до Мойсея «Я той, хто є» (Вих. 3:14). Саме із таким ім’ям Господь об’являвся людям Старого Завіту, коли вони були в небезпеці. Ісус є Той, Хто здатний розігнати страх людей. Нагодувавши людей, Ісус мав на меті показати, що Він ніколи не допустить, щоб люди зазнали якоїсь біди, до того як Він звершить своє служіння.
Бог годував Свій народ не тільки манною небесною (пор. Вих 16), але й іншим способами та в інших місцях. (пор. 3 Цар. 17:8-16; 4 Цар. 4:1-7, 42-44). Роздаючи їжу людям, вони мали відчути цей зв’язок, бо Старий Завіт говорить про Бога, Котрий ходить по водах чи проходить повз них (Йова. 9:8; 38:16; Пс. 76:20; Іс. 43:16). Необов’язково, що вони мали згадати ці уривки із Писання, просто це мало привести їх до розуміння Ким є Ісус. Ісус- їхній Учитель мав таку владу, котру міг мати тільки Бог, проте вони ще сприймали кожне чудо відірвано. Вони не могли побачити зразу Ким Він є.
«Що ж це за човен, в котрий Ісус заставив увійти своїм учням? Можливо, це та боротьба із спокусами, в котру вступає людина не по своїй волі. Бо Спаситель забажав дати учням урок в цьому човні, котрий роздирали хвилі та вітер» (Оріген, Коментарії на Євангеліє від Матея).
«…Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!» (Мр. 6:50). Настає день, повертається світло, Ісус приходить та розвіює всі страхи, проте учні залишаються пройняті внутрішньою темрявою, яку буває надзвичайно тяжко розвіяти. Марко називає це нечуйним серцем, закаменілим серцем. Вони не зрозуміли попереднього чуда, так само і не розуміють до кінця цей нічний досвід. Учні не розуміють Ісуса, Його не розуміють родичі, односельці та супротивники.
Господь іноді залишає Своїх слуг. І може здатися, що Він віддаляється, залишає їх наодинці зі своїми проблемами, без допомоги. Але це тільки так здається. Він не зводить з них Свого люблячого погляду і завжди готовий прийти на допомогу: «Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, – вітер бо їм був противний, – то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, – хотів обминути їх» (Мр. 6,48).
Уночі, посеред розбурханого моря, учні почували себе покинутими. Ми теж себе нерідко відчуваємо покинутими, коли нас не розуміють, коли нас покинули наші рідні, друзі родичі. Бувають такі хвилини, що нам здається, що нас покинули всі і навіть Бог. Неприємності та терпіння накочуються на нас, як хвилі на човен, близькі та знайомі завдають болю, обступають хвороби, а на душі пустка. Тоді Вчитель, Котрий щедро роздає хліб натовпам людей, перетворюється в туманну фігуру серед розбурханого моря. Через такий досвід, напевно, пройшли всі християни.
Апостолам вдалось перемогти свій страх лише тоді, коли Ісус прийшов та сів в їхньому човні. Від присутності Ісуса вони відразу відчули полегшення та радість. Ми також зможемо подолати власні страхи, якщо відкриємось для Ісуса, впустимо Його в своє життя.
Він чекає, щоб людина, на котру накочуються розбурхані хвилі життєвих клопотів, звернулася до Нього і прикликала Його. І, на кінець, скрізь свист і завивання бурі, коли стихія загрожує погибеллю, можна почути тихі, ласкаві слова: «Будьте ж мужні: це я, не бійтесь» (Мк. 6,50). Не забуваймо цієї картини. Це наше життя, коли буря злості і ненависті своїми хвилями надимається над нашою головою, погрожуючи нас поглинути, коли свист і завивання дикої злоби робляться оглушливими, коли з гуркотом розвалюються наші плани, і, як гнилі нитки, рвуться снасті наших проектів, коли здають сили і кермо вибито із наших ослаблених рук, тоді згадаймо, що Господь спостерігає за нами. Він не забув нас. З гарячою молитвою прикличмо Його і тоді почуємо тихі ласкаві слова: «Бадьорітся: це я, не бійтесь» (Мк. 6,50). Він увійде до нас у човен і вітер ущухне.
«Хрест Христа вказує шлях до Бога» (Августин Іпонський).
Господь допускає такі моменти випробувань і тимчасової залишеності, щоб укріпити наші сили, нашу віру, нашу надію.
Це пригадує, як мати вчить ходити дитину, спочатку підтримує дитину, привчаючи впевнено перебирати ніжками, потім залишає дитину саму де-небудь біля стільця, відходить на кілька кроків і кличе до себе. Дитині страшно, підтримки немає. Потрібно залишити стілець і робити кроки самостійно. Правда мама близько, якщо спіткнеться – допоможе, підхопить на руки і не дасть боляче вдаритися. Спочатку дитина виставляє одну ніжку, секунда вагання – і другу, два неупевнених кроки і дитина в обіймах матері, так і Господь, як любляча мати, вчить Своїх дітей. Їх необхідно іноді залишати самих, щоб заставити зробити потрібне зусилля, привчити твердо триматися на ногах і власною волею ходити шляхами життя в Бозі. Бурями і тимчасовою залишеністю скріплюється душа.
Шостий розділ Євангелія від Марка закінчується словами:
«І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили. А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває. І куди він тільки приходив, – у села чи міста, чи в слободи, – клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий» (Мр. 6:53-56).
Марко говорить тут про ту глибину людських потреб, на які відгукнувся Ісус.
«Обов’язки твої, а наслідки Божі», – сказав древній мудрець. Коли на нашому християнському шляху виростають труднощі, які, як нам здається, неможливо подолати, а ці трудності придавлюють нас своєю могутністю і сумнівами, тоді поручаймо себе Господеві Ісусові Христові з довір’ям, послухом і тоді побачимо, що в Його руках наші таланти, сили і здібності збільшуються до безкінечності, як збільшилося п’ять невеликих хлібців і всі труднощі будуть переможені та подолані.
Використана література:
Б. И. Гладков. Толкование Евангелия. — Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2008.
Джорджіо Дзевіні, Lectio divina для щоденного життя: Євангеліє від Марка/ перекл. о. Т. Окіс, О. Бодак, Львів: Видавництво «Свічадо» 2016.
Фергюсон C. Б., Изучаем Евангелие от Марка, Харків 2000.
Толковая Библія или коментарій на всь книги Св. Писанія Ветхаго и Новаго Завьта. В 11 т. Т. 9 / издание приемников А. П. Лопухина—Петербург, 1912.
Святитель Василий епископ Кинешемский. Беседы на евангелие от Марка – «Мелиса», 2005
Д. Инглиш Евангелие от Марка Тайна веры, Санкт-Петербург: Мирт 2000.
Библейский коментарии отцов Церкви и других авторов I-VIII веков. Новый Завет Т.2 Т.К. Одэн,Тверь, 2001.