IV Глава. Марка 4; 24-25

«І казав їм: Вважайте, що чуєте!
Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють,
та ще й причинять вам, що слухаєте.
Бо хто має, тому дасться,
а в того, хто не має,
заберуть і те, що має»
Мр. 4, 24-25.

«Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б» (Мр. 4, 22).

Що це означає? У зв’язку з попереднім стихом про свічку, це можна розуміти так: якщо у твоїй душі, у твоїй свідомості є щось корисне або, навпаки, погане, воно рано чи пізно вийде на зовні. Людина, яка в тайні страдає якоюсь страсті, і це стає явним, то одні від неї відходять, або нею спокушуються і впадають в гріх.

Якою мірою міряєте, такою і вам відміряють та ще й причинять вам, що слухаєте, тобто в якій мірі ви уважні, в такій і отримаєте користь. Тому, хто уважно слухає, хто уважний, тому Бог дасть і нагороду велику. Хто буде наполегливим, тому і дасться нагорода, а хто немає наполегливості від нього забереться і те, що він думає, що має. Бо через лінь в ньому згасає і та маленька іскорка, яку він мав перед цим.

В Господній молитві «Отче наш» ми говоримо: «Прости нам прогрішення наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Якщо ми не прощаємо, то і нам не буде прощення. Якщо ми з милосердям відносимося, то так само і над нами відбудеться суд Божий. І це важливо нам пам’ятати. Ми часто думаємо, що інші повинні приспособитися до нас, що інші повинні зробити перший крок. Як правило, тому хто винен, трудніше зробити перший крок до примирення; той, хто правий, хто знає, що правий, може, не принижуючи себе, а із глибини співчуття до людини, котра була зранена, підійти до неї і шукати шлях до примирення.

А дальше іде мова: «Бо хто має, тому дасться, а в того, хто немає, заберуть і те, що має» (Мк. 4,25).

Що це означає? Якщо у людини нічого нема, то що можна від неї забрати. В Євангелії від Луки є пояснення цих слів: «Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має» Лк. 28,18.

Ми часто думаємо про себе з почуттям якоїсь само праведності: у нас все добре, все в порядку. А потім, коли ми прийдемо на суд Божий, виявиться, що то є все наші видумки…. Я думав, що я добрий; насправді, я якісь крихти зі свого столу кидав іншим, але ніколи не ділився з нимим своїм хлібом. Я думав, що я гостинний, але я приймав тільки своїх друзів, і то тільки до моменту, коли вони мені надоїли, коли мені захотілося когось іншого побачити або просто захотілося спокійно посидіти і почитати.

Ми можемо уявити, що ми нібито гостинні, дружелюбні, щедрі, ми навіть можемо уявити, що ми мудрі, і що в нас є таке знання життя, котрим ми можемо щедро поділитися, – а це все може бути просто ілюзією. І ось тут слід пам’ятати, що раніше, ніж прийде суд, раніше, ніж потрібно буде підводити підсумок життя, нам потрібно буде поставити питання до себе: «Що в мені є реальне і що уявне? Що являється фантазією, яка є у мене, фантазією про себе, а що насправді реальне в мені».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *