IV Глава. Марка 4; 9-12

«І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!”
А коли був Ісус насамоті, спитали його ті,
що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі.
І він сказав їм: Вам дана тайна Божого Царства;
для тих же, що осторонь, усе стається притчами,
щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи,
не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись,
і щоб їм не простилось» Мр. 4, 9-12.

Учні на одинці з Спасителем спитали про притчу, Спаситель говорить: «Вам дано знати тайни. Але невже одним дано це, а іншим ні? Дано тим, хто шукає, – шукайте, сказано і дасться вам» (пор. Мт.7,7; Лк. 11,9); а інших Бог залишив в сліпоті, щоб знання не послужило їх більшому осудженню, коли вони не виконують те, що потрібно.

Своїми очима дивляться – це від Бога; і не бачать – це від їхньої злоби, бо їх Бог створив зрячими, тобто такими, які здатні зрозуміти добро, але вони не бачать, закриваючи свої очі, щоб не навернутися.

Деякі люди чують — але до них слово не доходить, бачать — і залишаються сліпими.

Пророк Ісая говорить: «І відказав він: «Іди й промов до цього люду: Слухайте добре, та не розумійте! Дивіться добре, але не знайте! Зроби затверділими серце цього люду, затули його вуха, закрий його очі, щоб він не бачив своїми очима, щоб він не чув своїми вухами, щоб його серце не розуміло, щоб не вилікувався знову» (Іс.6,9-10).

Ці слова звернені до всіх нас. Уважай, людино, вважай, тому що якщо по молодості, по відсутності досвіду, зрілості якщо не можеш всього зрозуміти, то хоча б слід зрозуміти те, що тобі доступно. А якщо ти нічого не розумієш, то слід себе запитати: що ж зі мною таке робиться?

Не розумію, нічого це для мене нічого не значить. Невже моє серце стало таким грубим, що воно здатне те ж відгукнутися на таке ж грубе, земне? Або я закрив очі, тому що не хочу бачити?..

Є в Євангелії страшне місце, в розповіді про події страсної седмиці. Воїни взяли Христа, прив’язали Його до стовпа, зав’язали Йому очі, і почали Його бити в обличчя: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив…” (Мт. 26:28). Хіба ми не поступаємо так — не тільки по відношенню до Бога, але і до багатьох людей? Ми закриваємо очі, щоб не бачити іншу людину; ми б’ємо людину в обличчя і говоримо: “Хіба це я тебе вдарив? Я ж люблю тебе, я твій друг”.

Притча про сіяча є суворо звернена до нас, а разом з тим з такою надією, тому що ми не завжди одні і ті ж самі. Сьогодні я кам’янистий; завтра я весь покритий терням; сьогодні у мене не немає ніякої глибини; але якщо тільки я даю Богові можливість щодня до мене приступити або через читанням Євангелія, або через ближнього, який звертається до мене, — якщо я це роблю, то в якийсь день я виявлюся тим добрим грунтом, який принесе плід в тридцять, в шістдесят, у сто крат.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *