«Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть: «Дочка твоя померла, навіщо клопочеш Учителя?» Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги: «Не бійся! Тільки віруй.» І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова. Приходять вони до старшини синагоги в хату, – бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми. Увійшов же й каже: «Чого метушитесь і плачете? Не померло дівча, спить воно!» І насміхались з нього. Він же відсторонив усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, та й увійшов, де дівча лежало. Взявши ж дівча за руку, сказав до нього: «Таліта кум» – що значить у перекладі: «Дівчино, кажу тобі, встань!» І притьмом устало дівча й почало ходити, – років же дванадцять мало, – і нараз охоплені були всі дивом-дивенним. Та повелів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, – і наказав дати їй їсти» Мр. 5, 35-43.
Яір прийшов до Христа, переживаючи найбільшу кризу у своєму житті: його дочка захворіла та помирала. Вона мала тільки 12 років і батько, на даний момент часу, не міг думати, окрім неї. Як на зло, Ісус зупинився біля якоїсь жінки, щоби із нею поговорити. Чому Він не пройшов повз неї?. Якщо вона хворіла протягом 12 років, невже вона не могла ще почекати якусь годину чи півгодини, щоби Ісус прийшов та зцілив його дочку. І ось, коли такі думки роїлися в його голові, до Яіра підходять посланці, котрі повідомляють, що його дочка померла.
Смерть забрала важкохвору дівчинку, вже нічого не можна зробити. Перша думка згорьованого батька: «Все скінчено». Поки ще смерть не вступила у свої права, він надіявся, що Ісус спасе його дочку; зцілення на його очах невиліковно хворої жінки тільки підтверджувало цю надію, а тепер всі надії розвіялися, мов дим: єдина дочка померла, зцілити її уже неможливо.
Побачивши відчай прибитого горем батька, Ісус промовив: «Не бійся! Тільки віруй» (Мр. 5:36). Ісус говорить до Яіра не боятися вірити. В такій ситуації це все рівно, що наказати людині переплести на човні із веслами через Тихий океан. Однак в Капернаумі відбулося чимало чудес. І хоча Яір онімів від горя та жаху, він все ж таки зберіг іскорку віри.
Ми не знаємо до кінця чи Яір вірив у все те, що говорив Ісус. Напевно, він чув про Його чуда, а, можливо, навіть деякі відбулися на його очах. Ми знаємо, що справжня віра зростає у випробуваннях. Добрий майстер спочатку випробовує свій виріб, щоби переконатися, що він годиться для того, заради чого він був зроблений та, що він здатний витримати необхідне навантаження. Це і було однією із причин чому Ісус зупинився, щоби поговорити із жінкою, котру Він зцілив. Він хотів випробувати як віру Яіра, так і віру цієї жінки. Для Яіра це стало справжнім випробуванням. Ми можемо тільки здогадуватися, що він думав про Ісуса: чи був Він просто черговим Учителем, чи не буде Він безсильним перед смертю, чи, можливо віра в Ісуса має сенс тільки у цьому житті?
Ісус почув слова слуг, але не надав їм ваги. Він продовжив шлях до дому Яіра і тут ми бачимо два повеління Ісуса: Не бійся! Віруй! Перше повинно переконати Яіра в тому, що смерть не сильніша за Ісуса, а інше повеління мало надихнути його триматися за Ісуса та довіряти Йому. Яір розумів, що в нього не має іншого вибору, як тільки триматися за Ісуса та вірити в Нього, тому що він перебував у безнадійному стані.
Люди, начальника синагоги, вважали Христа одним із звичайних вчителів, тому просили прийти і помолитися над дівчиною, а на останок, коли вона померла, подумали, що вже немає потреби після смерті, щоб Ісус йшов у дім Яіра. Господь підбадьорює батька: «Тільки віруй».
Легко було здогадатися, що дім, наповнений смутком вже близько. В Палестині в часи Ісуса діяли строгі ритуали, пов’язані із смертю, похоронами та оплакуванням померлих. В дім, де була померла людина приходили професійні плакальниці, котрі плакали, ридали та завивали, іноді навіть акомпанемент флейти чи інших музичних інструментів. Таким чином рідні та близькі померлого могли вилити свої почуття не стримуючись та не соромлячись.
Оплакувати можна тільки померлих, а дочка Яіра зараз буде воскрешена, тому плакати над нею непотрібно.
Ісус перериває цей обряд, зупиняє натовп, бере із собою тільки трьох найближчих учнів: Петра, Якова та Івана і разом із ними входить у дім. «Чого метушитесь і плачете? Не померло дівча, спить воно!» (Мр. 5:39). Як бачимо Ісус говорить, що дівчинка не мертва, вона тільки спить. Потрібно мати надзвичайну, майже героїчну віру, щоби подолати очевидність фактів. Тим не менше, для Ісуса все наскільки просто, що Він називає смерть тільки солодким словом «сон».
В древньому світі, в юдаїзмі, а пізніше в християнстві сон використовувався як метафора смерті. Досить часто Ісус говорив про сон, а розумів смерть. Марко розраховував, що його читачі пригадають притчу про насіння. Насіння впало в землю, заснуло, а пізніше ожило… Тепер це саме відбувається із дівчинкою. І це стане ще одним знаком Царства Божого, котре вривається в Ізраїль. Це прозорий натяк на те чим закінчиться історія, коли схвильовані учні прийдуть до гробниці, в якій лежало мертве тіло, і якого вони не знайдуть.
Віра та невір’я це все сприймають по-різному. Натовп висміяв Ісуса, цим людям здавалося, що вони знають краще, а Христос навіть не бачив тіла, але для Яіра це було слово надії. Ісус знав, що дочка Яіра буде жити. Хто не сприймає Ісуса, тому здається, що можна лише поглузувати із Його слів. Під насмішки натовпу Яір став на сторону Ісуса, його віра перемогла, тому що він довірився Спасителю, Котрий показав Себе Господом життя та смерті. Натовп залишився за порогом. Тільки кілька людей увійшли в кімнату, де лежала мертва дівчинка.
Завдяки Марку ми можемо почути слово Ісуса в арамейській мові: «Таліта кум». Наказу Ісуса не може протистояти жодна сила, навіть сама смерть. Дівчинка встає, ходить, їсть – всі ознаки того, що життя триває.
Ця історія у нас викликає ряд питань. Навіщо Марко наводить тут слова Ісуса арамейською мовою? Напевно, ця подія, цей заклик до померлої дівчинки в свідомості Петра та інших закарбувалися наскільки яскраво, що, коли вони розповідали про цю подію, то ці слова вони повторяли так, як їх запам’ятали. Це не було якимось заклинанням, це звичайні слова, якими батьки намагалися розбудити своїх дітей.
Ще одне питання, яке може виникнути в нас, читаючи цей уривок: Чому Ісус воскресив так мало людей? Нам із Святого Письма відомо про воскресіння дочки Яіра, сина удови із Наїн та Лазаря. Напевно, що до Ісуса зверталися родичі раптово померлих людей і просили допомогу. Якщо Бог чинив таке чудо для одних, то чому Він не міг це робити для кожного? Той, хто ставить таке питання не розуміє самої суті історії, котру розказав Марко. Завданням Ісуса не було зробити революцію чи відкрити станцію швидкої допомоги. Його завдання було важливішим. Його чуда – це знаки справжнього зцілення, котре приготував Бог через смерть та воскресіння Свого Сина.
В цьому уривку Євангелія ми знову бачимо сурову заборону Ісуса, щоби інші розповідали про подію зцілення. Діла та слова Ісуса є небезпечними: вони підривають основи суспільства. Якщо би Ірод дізнався, що його країною ходить людина, котра здатна наказувати смерті і що ця людина здатна очолити месіанський рух, то Ірод занепокоївся б. якщо ю релігійні вожді Храму чи самонадіяні законники в Ісусі побачили людину, котра діє незалежно від Храму і ще й при цьому стверджує, що наближається Царство, то вони б доклали всіх зусиль, щоби цю людину зупинити.
Ті, хто не вірять і слова Ісуса, не повірять і в Його діла. Протягом Євангелія ми бачимо, що пізнати Ісуса не можуть ті, хто Ним нехтує. В цьому випадку слова Ісуса стають пророчими: ті, хто не має віри зрозуміють, що навіть ту віру, кору вони мали від них забереться.
Від надзвичайного факту воскресіння дівчинки нам потрібно повернутися до особи, котра здійснила це чудо. Нам потрібно іти за Ним і перебувати поруч із Ним. Навіть тоді, коли дорога вестиме до Єрусалиму і ще вище на вершину Голгофи. З’єднавшись із ним, ми зможемо бути присутніми вже не на воскресінні інших, а на власному, бо Ісус завжди є Господом життя.
Звернімо увагу на один момент: Ісус взяв руку дівчинки (стих 41). Доторкнувшись до мертвого тіла, Ісус, згідно старозавітного закону Сам став нечистим. Те ж саме відбулося, коли жінка, котра страждали від кровотечі, доторкнулася до Його одежі (пор. Лев. 15). Він став причасним до смерті дівчинки, щоби вона була визволена від неї.
Пізніше, на Голгофі, Ісус знову зануриться у смерть: на цей раз це вже буде наша смерть. Заради нас Він став «нечистим» та поніс кару за наші гріхи. Те, що відбулося в домі Яіра в певному сенсі стало прообразом того, що Ісус звершить на Голгофі. Це також є прообразом того, що Він зробить при кінці часів, коли Він кожного візьме за руку і скаже: Встань! Проте це вже буде не в тайні, а відкрито. Навіть ті, хто колись насміхалися над Ним в цей день Його побачать і будуть плакати, але цього разу вже над собою.
«От, приходить із хмарами і побачить його кожне око, і ті, що його прокололи, і возплачуть за ним усі племена землі. Так, амінь» (Одк. 1:7)
Використана Література
Б. И. Гладков. Толкование Евангелия. — Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2008. С. 345
Благовестник, или Толкование блаженного Феофилакта, Архиепископа Болгарского. В 3 т. Т.1. — К.: Типография Киево-Печерской Лавры, 2006. С. 260
Джорджіо Дзевіні, Lectio divina для щоденного життя: Євангеліє від Марка/ перекл. о. Т. Окіс, О. Бодак, Львів: Видавництво «Свічадо» 2016.
Фергюсон C. Б., Изучаем Евангелие от Марка, Харків 2000.
Кайт Н. Т. Марк. Евангелие. Популярный комментарый/Пер. с англ. (Серия «Читая Библию»). – М.: Библийско-богословский институт свя. Апостола Андрея, 2008. – х+218 с.