Марко 6, 14-29 (Драма Івана Хрестителя)

Після розповіді про те, як Дванадцять апостолів вирушили на місію, євангелист Марко своєрідну паузу для роздумів. Він зупиняється на трагічній паузі розповіді про смерть Івана Хрестителя. І підводить своїх читачів до думки, що проголошувати добру новину є не тільки велично, відповідально, але так само і небезпечно.

На початку Марко змішує міркування щодо того, за кого люди мають Ісуса (Мр. 6,14-16). Всі говорила про нового Пророка із Галилеї, одні вважали Його за Іллю, котрий, згідно єврейських вірувань, мав прийти перед Страшним Судом або якийсь інший із визначних пророків. Ісус вів Себе як пророк, називав Себе пророком, так що не дивно, що всі сприймали Його як пророка.

Новини про діяльність та проповідь Ісуса доходять до царя Ірода[1], який бентежиться тими всіма розмовами і висуває ще одну здогадку, ким був Ісус.

«І зачув цар Ірод, – бо ім’я його стало явним, – і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього» (Мр. 6:14).

На його думку, Ісус – це воскреслий Іван Хреститель, тому і діються чуда, які неможливо пояснити. За життя Іван не зцілив нікого, але після Свого воскресіння Він може робити те, чого не міг робити. Ірод не дуже й помилився в Ісусі, адже в Ньому діє восрешаюча сила Бога, але не тому, що Він є воскреслий Іван, але тому, що Він переміг смерть.

Іродові думки про Івана Хрестителя – це своєрідні докори сумління, бо Ірод саме та людина, яка наказала вмертвити Івана Хрестителя:

«Зачувши про те Ірод, мовив: «То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих» (Мр. 6:16).

Євангелист Марко дає досить докладне пояснення: чому, через що та через кого помер Іван Хреститель.

Гріх Ірода

Іван Хреститель досить безстрашно та безкомпромісно проповідував покаяння. Він однаково суворо викривав гріхи як людей релігійних, так і нерелігійних, як людей знатних, так і простих. Він не робив винятків, докоряв навіть Іроду.

Ірод успадкував від свого батька мрію, своєрідну ідею фікс: заставити єврейський народ визнати себе істинним царем. Він завершив великий проект свого батька: відбудував Єрусалимський Храм, з тих часів як цар Соломон побудував перший Храм. Храм був тісно пов’язаний із царською владою.

Марко пояснює своїм читачам чому між Іродом та Іванам виникли протиріччя, вся причина в жінці Іродіаді. Взагалі, хто й кому приходиться в родинних стосунках в династії Іродів є так само складно, як буває складно зрозуміти родинні та бізнесові стосунки наших політиків. Люди із династії Іродів не завжди провадили високоморальне життя. Ірод одружився на дружині свого брата, а це суперечило закону Мойсея (пор. Лев. 18:6; 20:21). Більш того, судячи із імені, Іродіяда могла належати до роду Ірода. Вона могла бути його племінницею[2], а такий шлюб теж забороняв Закон Мойсея (пор. Лев. 18:13).

Напевне, що такий зв’язок Ірода та Іродіяди шокував багатьох, напевне, що первосвященики та фарисеї, одним словом, релігійні діячі осуджували таке співжиття Ірода та Іродіяди, але тільки Іван Хреститель наважувався про це говорити вголос, ввічі цареві. Ірод згрішив, а тому має покаятись, а поркаяння означало, що він знову має почати жити згідно Божого слова.

«Йоан же казав Іродові: «Не личить тобі мати жінку брата твого» (Мр. 6:18).

Іван мав мужність та сміливість сказати цареві про його гріх відкрито та прямо.

Іван Хреститель проповідував прихід іншого царства, а хрещення та прощення гріхів підривало вплив Храму, він так само говорив про прихід нового Сильнішого за нього пророка і царя Ізраїля, своєю проповіддю та своїм життям Іван цілому народу пригадував, що Божий помазаник не може себе вести так як вів цар Ірод.

Йосиф Флавій у страті Івана Хрестителя вбачає теж і політичні причини, бо мовляв цар Ірод боявся, що  велика популярність Івана може стати причиною народного повстання проти аморального царя[3].

Законна дружина Ірода, дочка аравійського царя Арети, володіння якого були поруч із Переєю, втекла до свого батька, як тільки дізналася, що її чоловік вступив в незаконний зв’язок з Іродіадою. Ображений Арета розпочав війну проти Ірода і навіть здобув перемогу, розбивши військо Ірода-Антипи. Народ в цій поразці вбачав Боже покарання за те, що він зробив із Іваном та за своє аморальне життя.

Драма Івана

Проповідь Івана по-різному діяла на Ірода та на Іродіяду. Якщо Іродіяда лютилась та «…й убити його бажала, та не могла» (Мр. 6:19), то Ірод відчував досить суперечні відчуття.

«…Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче» (Мр. 6:20).

Десь підсвідомо, інтуїтивно Ірод відчував, що Іван – перша людина в його палаці, котра сказала всю правду про нього. Він захоплювався Іваном, його твердістю, але він, одночасно, не міг перемогти своєї пристрасті до Іродіяди. Вони обоє, Ірод та Іродіяда, ненавиділи Івана, але Ірод поневолі прислухався до Івана. Він, ніби розривався між злістю на Івана через звинувачення у свій бік та незрозумілою потребою слухати його.

У драмі, що розгортається на сторінках Євангелія від Марка (пор. Мр. 6: 17-29) ми бачимо три головні дійові особи. Хреститель, який ніби піднімається над усіма своєю строгою поставою. Своїми словами чи то мовчанкою оскаржує своїх сучасників. Ірод – нікчемний правитель, який живе в розпусті, який то впадає в емоційність, то проявляє жорстокість. Іродіада – пихата жінка, яка прагне влади й успіху, і яка розуміє, що через Івана може втратити все, що має. Життя цих трьох таких різних людей зав’язані в один вузол, але сюди вплітається ще одна нитка, ще один персонаж… Євангеліє називає просто «дівчина», або «дочка Іродіяди»; згідно історика Йосипа Флавія вона називалась Саломея.

Тим часом настає свято… настав день народження Ірода…

 Падіння Ірода

З нагоди свого дня народження він зробив бенкет для своїх вельмож. Євреї не святкували дні народження, але Антипа тут копіював царів Сходу. Згідно звичаїв Сходу жінки не сміли бути присутніми на бенкетах чоловіків: тільки рабиням дозволено танцювати під час бенкетів. Проте Саломея, дочка Іродіади і Филипа, порушуючи звичаї, ввійшла до бенкетуючих в легкій одежі танцівниці і почала танцювати; своїми танцями вона так запалила, затуманеного вином Ірода, що в нагороду він готовий був віддати їй все, навіть половину свого царства, яке йому не належало і цю готовність він підтвердив клятвою, в присутності бенкетуючих з ним.

Тріумф Саломеї, одним свої словом вона може змінити все, може звільнити Івана, може продемонструвати силу молоді, що молодь прагне змін, прагне справедливості, що не хоче нечесності та корупції. Натомість вона показує, що всього цього їй не потрібно, що їй потрібні тільки розваги, що вона є бездумною красивою молоддю, яка тільки красиво танцює в такт музики, але не може піднятись понад звичні схеми, щоб вчинити щось оригінальне.

Саломея вийшла і запитала у своєї матері, що має просити. Та не вагаючись ні хвилини, бо самим дорогоцінним подарунком для неї була б смерть її заклятого ворога, вона була упевнена, що з головою Йоана Хрестителя буде володіти не половиною, а цілим царством свого коханця, і тому, не роздумуючи, вона відповіла: «Голову Йоана Хрестителя».

 «Вийшла вона та й до своєї матері каже: «Чого маю просити?» Вона ж відповіла: «Голову Йоана Христителя!» І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: «Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя» (Мр. 6:24-25).

Тільки на хвилю уявімо собі шум-гам: всі веселяться, п’яні чоловіки вигукують  вульгарні жарти, і тут серед цього гамору голос дівчини: «Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя»… після цих слів, напевне, запанувала гробова тиша… Саломея навіки ввійде в історію, адже вона своїм танцем зачарувала царя, обмінявши танець на голову Предтечі Христа.

Ірод опинився в пастці: це розуміли всі, і гості, і Соломея, і Іродіяда, і сам Ірод. Він, або не дотримає свого слова перед всіма тими людьми, або втратить Івана. Ірод зробив свій вибір, а кат виконав свою роботу… Царство цього світу завжди претендує стати царством Божим, а ті, хто викривають такі претензії відчувають на собі гнів земних володарів.

Голос вопіющого в пустині замовк, але голос совість, напевне, ще не раз дорікав нечеснивому розпуснику.

Ми не знаємо, які були останні слова Івана. Не знаємо, що він промовив до ката, читаючи Євангеліє від Марка ми розуміємо, що Іван був чоловік святий та праведний. Царство, про яке він проповідував, прощення, про яке він говорив візьмуть верх і переможуть, ось чому навіть ця така страшна та сумна історія для нас, християн, може служити втіхою.

 Висновки для нас

Звернімо нашу увагу на два моменти:

  1. Ірод відклав своє рішення прислухатись до Божого заклику. Євангелист Марко зазначає: «Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче» (Мр. 6:20). Він не був готовий відповісти на те, що до нього промовляв Бог та Його совість. І як показало життя, що остаточний вибір йому прийшлось робити за таких умов, коли він був найменше готовий піти за голосом Бога. Маючи справу із своїми гріхами, нам не слід відкладати покаяння, нам не слід чекати із сповіддю того часу, коли ми будемо до цього найбільш готові. Своїх гріхів потрібно позбутись тут і зараз, бо в майбутньому в нас так ніколи і не появиться такої можливості.
  2. Здається що Ірод вчинив тільки один гріх. Нам видається, що Іродом опанував тільки гріх блуду, розпусти. Слід пам’ятати, що гріх ніколи не існує відокремлено. Невдача у боротьбі із одним гріхом показує, що людина не здатна боротись із гріхом, взагалі. Петля гріха поступово затягується все тугіше і тугіше і так все менше і менше залишається надії на те, що той, хто попався в неї зуміє визволитися. Не поборовши одного гріха, в результаті життя Ірода було знищено гріхом гордості.
  3. Мужність при проповіді Слова. Постать Івана Предтечі нас зачаровує непохитністю, послідовністю, правдивістю. Він мужньо дорікав сильним світу цього. Вражає його здатність перебувати завжди на стороні Ісуса, чого б це йому не вартувало. У нашому світі є так багато Саломей, але так мало таких постатей як Іван.

Совість Ірода заговорила тоді, коли він почув про служіння Ісуса, але це було, швидше за все, відчуття паніки, ніж дух покаяння. Коли Ірод появиться знову в Євангелії, то це вже буде зовсім інша жорстока людина. Ось чому, коли Ісус постав перед ним на допиті, Він не мав що йому сказати. Замість того, щоб шукати прощення Ірод хотів, щоб Ісус його розважив, показав якесь чудо, якийсь фокус: «…сподівавсь побачити від нього якесь чудо» (Лк. 23:8) і тому «…силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого» (Лк. 23:9). Ірод показує тут свою справжню сутність, «…Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж» (Лк. 23:11).

Відкинувши проповідь Івана, Ірод насміхається над тим, кого Іван вважав за більшого за себе, як наслідок, Богові не було що сказати Іроду.

Якщо ми не знищимо гріх, гріх знищить нас, нашу совість. Якщо ми одного разу закриємось перед Божим Словом, відкинемо його, то прийде такий день, коли ми будемо насміхатись над Сином Божим. Тоді вже Бог не буде мати що сказати нам, не буде мати для нас жодних слів.

Використана Література

Джорджіо Дзевіні, Lectio divina для щоденного життя: Євангеліє від Марка/ перекл. о. Т. Окіс, О. Бодак, Львів: Видавництво «Свічадо» 2016.

Н.Т.Райт, Марк. Евангелие. Популярный комментарий (Читая Библию) / перекл. Л. Сумм. Москва: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2008 (djvu).

  1. C. Б. Фергюсон, Изучаем Евангелие от Марка, Харків 2000.

Благовестник, или Толкование блаженного Феофилакта, Архиепископа Болгарского. В 3 т. Т.1. — К.: Типография Киево-Печерской Лавры, 2006.

Толковая Библія или коментарій на всь книги Св. ПисаніяВетхаго и НовагоЗавьта. В 11 т. Т. 9 / изданиеприемников А. П. Лопухина—Петербург, 1912.

Руководство къ изучению книгъ Священнаго писанія Новаго Завҍта / составил А. В. Ивановъ.- Санктъ-Петербургъ, 2002; ст. 205.

Б. И. Гладков. Толкование Евангелия. — Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2008; ст. 379-381.

Посилання

[1] Мова йде про Ірода Антипу. Після смерті Ірода Великого (4-й або 1-й рік до Р.Хр.) римський імператор Август розділив царство в Палестині між трьома синами Ірода. Ірод Антипа був тим сином, який отримав титул «четверовласника» (пор. Мт 14:1) і правив Галилеєю та Пиреєю до 39 р. по Р.Хр. Його брати Филип та Архелай були назначені правителями на інші території. Вжите слово Марком (пор. Мр. 6:14) «цар» відображає швидше за все, що Ірода так називали в народі.

[2] Іродіяда була дочкою Аристобула сина Ірода великого і Маріамни І, та приходилась Іродові племінницею

[3] Иосиф Флавий. Иудейские Древности. XVIII, 5, 2.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *