Марко 6, 30-34

Ісус зустрічає учнів котрі повернулись із місії на яку Він їх послав, та запрошує зробити перерву для відпочинку, щоб підкріпили свої фізичні та духовні сили. Тобто Ісус пропонує їм взяти канікули відпустку , щоб призупинилась їхня звичайна діяльність. Це мав бути час тиші, молитви та відпочинку.

«Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали. Він їм і каже: “Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи.” Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити. І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні. Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх. Вийшовши Ісус, побачив силу народу – і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало» (Мр. 6,30-34).

Цей вступ містить слова притаманні тільки Маркові. Так слово «Апостол» зустрічаємо тільки в цьому фрагменті в Марка. Це слово чи титул краще сприймати як титул посланника, ніж як визначення месіонера. Слова Павла про те, що він був призначений Ісусом як апостол (пор. 1 Кор.15:8-12; Гал.1:1) показують як високо цінувалось це звання. Марко називає апостолами 12 учнів Ісуса і в цьому визначенні звучить повага.

Якщо розглядати походження цього слова, то у єврейському слові «saliah» стає очевидним, що посланник – це не тільки військова сила, не колонізатор, а офіційний представник особи чи товариства. Апостоли посилалися з певною метою, після завершення якої їхній мандат закінчується. В цій своїй місії вони залежать від тих повноважень, якими наділила особа, яка їх посилає.

Повна самотність Ісуса та Його учнів не тривала довго…

Господь не любив слави, віддалився у пустинне місце. Однак і тут не заховався від тих, які Його шукали. Навпаки, народ уважно спостерігав, щоб Господь від них не сховався, тому люди випередили самих апостолів і пішли до того місця, де Ісус мав намір відпочити.

«Так і ти, – говорить Феофілакт Болгарський, – випереджай Ісуса, не чекай, щоб Він тебе покликав, краще сам поспіши до Нього».

Із розповіді євангелиста Марка можна зробити висновок, що натовп, який залишився на березі, побіг берегом озера у тому напрямку, куди плив човен з Ісусом і апостолами. Вони спостерігали з берегу, куди плив Ісус і випередили Його. Побачивши велику кількість народу, що зібралася на березі, Ісус уже не міг продовжувати Свій шлях до Витсаїди, Він пожалів людей, бо вони були подібні до стада, яке пастуха немає, Він наказав пристати до берега, вийшов із човна і почав їх навчати.

Учні відправляються на човні в тихе місце, але все вийшло зовсім по-іншому. Їхнє служіння мало такий відголос, що люди не хотіли опускати зі свого поля зору ні їх, ні Ісуса. Євангелист Марко говорить: «…змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають» (Мр. 6:34). Підпливаючи до берега, апостоли побачили таку картину: тисячі людей в білих одежах на фоні зеленої трави дійсно нагадували овець. Коли вони побачили човен з Ісусом та апостоли, то кинулися до берега та нагадували величезне стадо овець, які хаотично бігли без пастуха. Вони потребували когось, хто б ними покерував. Вони були голодні та спраглі духовної поживи. Вони були змучені та загублені. Ці бідні люди були подібні на овець, які заблукали.

Формально вони повинні були мали своїх пастухів. В них були: священики, вчителі Закону, проте вони не могли їх нагодувати. Вкінці-кінців був цар Ірод, котрий як цар був пастирем свого народу. Напевно, Марко свідомо опису бенкету у палаці Ірода вибрав як фон для цієї історії. Цар справив бенкет для своїх вельмож та багачів, вбив під час цього бенкетування Івана Хрестителя – справжнього пастиря Божого стада. Замість того, щоби посвятити себе на служіння народу, Ірод погруз в гріхах та пороках та не звертав уваги на свій народ як своє стадо. В той час, коли Ірод тільки ходив за своїми похотями Ісус доказав, що Він добрий Пастир, бо Він подбав за духовну та фізичну поживу для народу.

Висновки для нас

На сьогоднішній день також Церква та люд Божий потребує добрих пастирів, потребує апостолів. Сьогодні всі визнають, що месіонерська діяльність християн у світі є продовженням служіння Ісуса, а, отже, християни виконують апостольську місію, яку доручив Церкві Ісус. Слід мати на увазі, що місія апостолів у світі: зосереджувати увагу та Тому, Хто їх послав, а не їх самих.

Цей уривок показує що ми крім їжі сну одягу, маємо інші потреби. Потребу тиші. Нам потрібно відійти від шаленого повсякденного життя щоб увійти в себе. Нам потрібно в тиші шукати Ісуса, та зустрічати його в глибинах серця, щоб краще відкрити свій розум для його любові. Постараймось стати апостолом там де ми живемо, працюємо чи відпочиваємо, щоб ми стали світлом котре освітлює життя інших.

 

Використана література

Благовестник, или Толкование блаженного Феофилакта, Архиепископа Болгарского. В 3 т. Т.1. — К.: Типография Киево-Печерской Лавры, 2006; ст. 265.

Гладков Б. И. Толкование Евангелия. — Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2008; ст. 382.

Джорджіо Дзевіні, Lectio divina для щоденного життя: Євангеліє від Марка/ перекл. о. Т. Окіс, О. Бодак, Львів: Видавництво «Свічадо» 2016.

Фергюсон C. Б., Изучаем Евангелие от Марка, Харків 2000.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *