V Глава. Марка 5, 21-34

«Коли Ісус переплив човном знову на той бік,
зібралась до нього сила народу,
і перебував він над морем.
Аж ось приходить один із старшин синагоги,
Яір на ім’я, а побачивши його,
упав йому до ніг і благав його вельми, кажучи:
“Дочка моя вже на сконі.
Прийди, поклади лишень на неї руки, щоб видужала й жила.”
Тож пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього.

А жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу
й натерпілася чимало від лікарів численних та витратила все, що мала,
а допомоги ніякої не зазнала, – ба, навпаки, ще гірше було їй,-
почувши про Ісуса, підійшла в юрмі ззаду та й доторкнулась його одежі.
Мовляла бо: “Як доторкнуся до його одежі – видужаю.”
І всох тієї ж хвилини витік її крови, і вона зчулася тілом,
як одужала від хвороби. Ісус же, відчувши негайно у собі,
що з нього вибуло сили, обернувшись до народу, спитав:
“Хто доторкнувся до моєї одежі?” Учні ж його сказали йому:
“Бачиш, як натовп тиснеться до тебе, а питаєш:
Хто мене доторкнувся?” Отож озирнувся навколо себе,
щоб побачити ту, що вчинила так. Жінка ж, налякана й тремтяча, –
знала бо, що сталося з нею, – приступила,
впала перед ним та й оповіла всю правду.
А він же їй: Дочко, тебе спасла віра твоя.
Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги»
Мр. 5, 21-34.

На березі Ісуса Христа очікував натовп народу. Чекав його з нетерпінням і Яір, один із начальників синагоги, його дванадцятилітня єдина дочка була присмерті; він чекав його з надією, що ось прийде Чудотворець і зцілить помираючу.

Начальники синагоги, як старійшини єврейського народу, були вороже наставлені до Ісуса Христа і свідчення цього знаходимо у Євангелії від Івана: «Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести? Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у нього?» (Ів. 7, 47-48).

До цієї партії, ймовірно, належав і Яір, але так, як він серед інших начальників належав до капернаумської синагоги і бачив вчинене Ісусом чудо над слугою сотника, то у ньому зажевріла надія, що і він зцілить його дочку. Смерть, що загрожувала його єдиній дочці, заставила засмученого батька схопитися за останній промінь надії, забути всі рахунки своїх товаришів з новим вченням і впасти до ніг Учителя з Назарету .

Цей чоловік був напіввіруючий, це видно із того, що він упав до ніг Христа, це показує його віру в Ісуса; але те, що просив його іти показує, що його віра була не сильна, бо слід було б сказати: «Скажи тільки слово» (Пор. Мт. 8, 5-131; Лк. 7, 1-102; Ів. 4, 46-543).

Між іншим по дорозі зцілюється кровоточива жінка.

 

1 «Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами:“Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.” Ісус каже до нього: “Я прийду й оздоровлю його.” Тоді сотник у відповідь мовив: “Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, – і йде, а тому: Ходи, – і приходить; і слузі моєму: Зроби це, – і він робить.” Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: “Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.” І сказав Ісус сотникові: “Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!” І видужав слуга тієї ж години» Мт. 8, 5-13

2 Коли Ісус скінчив усі слова свої до народу, який слухав його, ввійшов у Капернаум. А був там в одного сотника слуга хворий, що мав умирати; він був дорогий для нього. Почувши про Ісуса, він послав до нього старших юдейських, благаючи його, щоб прийшов і вирятував слугу його. Прийшли ті до Ісуса й почали наполегливо його просити, кажучи: “Він достойний, щоб ти йому зробив це: любить бо народ наш і збудував нам синагогу.” І пішов Ісус з ними. Та як він уже недалеко був від дому, сотник вислав друзів, щоб йому сказати: “Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти зайшов під мою крівлю. Тому я й не насмілився іти до тебе; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій. Бо й я чоловік, що стою під владою, маю вояків під собою і кажу одному: Іди, і той іде; а іншому: Ходи сюди, і той приходить; і слузі моєму: Зроби це, і той робить.” Почувши це Ісус, здивувався ним, і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за ним: “Кажу вам, що навіть в Ізраїлі я не знайшов такої віри.” І коли послані повернулися додому, знайшли слугу здоровим»Лк. 7, 1-10

3 «Він же подався знов у Кану Галилейську, де ото був перетворив воду на вино. А був один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі. Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галилею, прийшов він до нього та й заходився просити, аби прибув і оздоровив його сина, той бо мав уже вмирати. Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!» А царський урядовець йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!» Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий.» Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі. А коли був уже в дорозі, слуги, що йому назустріч вийшли, сказали йому, що син його живий-здоровий. Він же спитав їх, о котрій годині йому полегшало. «Учора ввечері о сьомій годині пропасниця його полишила», – сказали вони йому. І зрозумів батько, що о тій самій годині сталося те, коли ото Ісус йому сказав: «Син твій живий.» І увірував сам, та й увесь дім його. Це ж друге чудо вчинив Ісус, повернувшися з Юдеї у Галилею»Ів. 4, 46-54

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *