Бог будить нас у пустині

Кар’єра, здоров’я, гарні та щирі друзі, вдалий шлюб, найнеобхідніші речі щоденного нашого добробуту – це все дари Божі. Та чи вони є безпечними в руках людей, грішників, котрих і відкупив Господь? Ми так недбайливо насолоджуємося Божими дарами, забуваючи, що це Його дім. Ми їмо і їмо, постійно нехтуючи Господарем. Наші очі опускаються все нижче і нижче: з небес на землю. Духовні почуття притуплюються: «клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає» (Мр. 4:19).

В такі моменти Боже милосердя обходиться з нами так, як Він обходився з народом Ізраїлю, пославши його в пустиню.

Не тільки хлібом…

Сорок років минуло з того часу, коли Бог простягнув Свою всемогутню руку над Єгиптом. Ізраїль стояв на краю Йордану, повернувшись спиною до пустині, збираючись обміняти манну на молоко і мед. Мойсей напоумляє свій народ, вкладаючи в їхні серця урок манни: «І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина» (Втор. 8:3).

Хліб – це добро від Бога, котре служить для того, «що серце людині зміцняє» (Пс. 103:15). Коли Ізраїль перебував в пустині, Той, Хто дає хліб, забрав його, щоби ізраїльський народ міг дізнатися, яким непростим є життя. Життя – істинне, глибоке та багате народжується від слів живого Бога. Слів, які «дорожчі понад золото і понад безліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільниковий» (Пс. 18:10).

Ізраїль проходить важкі випробування пустинею, а слова Божі так глибоко торкаються його серця: «… навчився я бути задоволеним із того, що маю. Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Фил. 4:12). Вони повинні були навчитися оглядатися на пусту та занедбану землю, покриту піском та колючими кактусами, щоби співати від радості Тому, Хто дає та забирає.

Такі незахищені в пустині…

А чи не це ж саме відбувається з нами? Бог часто навчає нас, як ми повинні правильно користуватися отриманими дарами, щоби не розгубити та не розтратити їх.

Ми живемо так, ніби гріх більше не зачаївся біля дверей, і сатана перестав бродити навколо та рикати. Ми перетворюємося на гордих та егоїстичних людей, перестаємо звертати увагу на те, що є в нас безцінним та вічним: душу.

І рано чи пізно ми опиняємося в пустині нашого життя, не знаючи, що дальше робити і як продовжувати жити. І тоді ми починаємо шукати Бога: «Зглянься і вислухай мене, о Господи, мій Боже! Просвіти мої очі, щоб не заснути смертю» (Пс. 12:4). І тоді ми розуміємо, що без Бога не можемо нічого зробити, бо тільки Він один може нам допомогти.

Якщо ми навчимося жити Божим словом, то побачимо, що ми готові приймати Божі дари, насолоджуватися ними, благословляти Бога. Бо дуже часто, коли нам добре, коли ми щасливі, здорові, матеріально забезпечені, то ми забуваємо Бога, приписуючи всі досягнення тільки собі. Коли ж тільки якісь випробування торкнуться нашого життя, то ми починаємо у всіх своїх проблемах звинувачувати Бога, шукаючи виправдання чого саме так стається, не бачачи своїх гріхів та недоліків.

Якщо ж ми все-таки опинимося в сухій та непридатній землі, відрізані від молока та меду життя, не марнуймо свій дорогоцінний час. Розпочнімо своє покаяння, не біймося вилити своє горе, не біймося сумувати та плакати. Тільки не нарікаймо на Бога, не сумніваймося в Його допомозі та опіці. «Усі стежки Господні – милість і правда для тих, що бережуть завіт його і свідоцтва» (Пс. 25:10). Його милосердя та любов ніколи не залишать нас наодинці зі своїми проблемами та горем. Наше життя, надія та радість завжди перебувають у Христі, Котрий помер та воскрес, щоби всіх нас спасти та привести у Своє Небесне Царство.

Фото ілюстративне: Freepik

Background photo created by kjpargeter – www.freepik.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *