«Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Ів. 12:24).
Що робить фермер із неродючим полем, котре не приносить плодів? Він не жаліється на нього. Він навіть не молиться за нього. Він просто виходить на поле і починає сіяти зерно, тому що нічого не відбудеться до того часу, поки він не засіє поле. Він може скільки завгодно молитися, але нічого не відбудеться, поки він не засіє його.
Доволі часто можна почути, що людина очікує Бога. Очікує Бога на роботі. Очікує Його в подружньому житті. Очікує від Бога успіху та благословення. А Господь говорить: «Ти думаєш, що чекає на Мене? Це Я завжди чекаю тебе. Я чека. поки ти розпочнеш засівати зерно».
В людському житті все розпочинається із зерна: відношення, подружжя, бізнес, Церква. І нічого не відбудеться, поки зерно не буде засіяне. Господь очікує від нас цього, бо зерно – це акт нашої із вами віри.
Ісус Христос пояснює нам це: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Ів. 12:24). Він навчає нас: «Люди будуть спасатися та йти на небеса через Мою смерть та Воскресіння. Я засію зерно, а зерном буде Моє життя».
Якщо у вас будуть виникати труднощі, то просто сійте зерно. Якщо вам забракне часу, сили, грошей, підтримки, відношень, мудрості – просто сійте зерно. Якщо вам буде потрібно більше часу, то посвятіть його дітям. І ви знайдете на все час. Якщо вам будуть потрібні гроші, то віддайте те, що маєте тому, хто потребує їх більше, аніж ви. І тоді ви отримаєте потрібні гроші. Якщо вам потрібно більше мудрості, то поділіться тією, яка у вас є. І тоді у вас буде ще більше мудрості. Віддаваймо себе. Сіймо себе.
Перестаньмо жалітися на своє життя, навчімося дарувати себе іншим і тоді Господь стократно помножить плоди нашого життя.