Боже, я не можу цього зробити

Немічне, непомітне, принижене, погорджене – ось ті якості, котрі Бог бажає бачити в Своєму народі. І Біблія це нам трактує: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом» (І Кор. 1:27-29).

Впродовж історії людського роду ми бачимо дивні вимоги, котрі Бог встановлює для важливих подій:

Отець та матір вибраного Божого народу: подружня пара; повинна бути безплідна та похилого віку: «Я зроблю тебе дуже-дуже плодовитим, виведу з тебе народи, навіть царі вийдуть із тебе… І промовив Ноєві Господь, кажучи: Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої» (Бут. 17:6; 8:15-16).

Найлеличніший цар Ізраїлю: має бути підлітком-пастухом, коли його впізнають та оберуть: «Тоді Самуїл спитав Єссея: «Чи це всі твої хлопці?» Той відповів: «Є ще найменший, та він пасе вівці». І велів Самуїл Єссеєві: «Пошли за ним, бо ми не сядемо, поки не прийде сюди». Послав він за ним, і привели його. Був же він русявий, гарноокий, уродливий з виду. І повелів Господь: «Устань, помаж, це він». Узяв Самуїл ріг з олією й помазав його посеред його братів. І дух Господній зійшов на Давида з того дня й на майбутнє. Самуїл же рушив і пішов у Раму» (І Сам. 16:11-13); музикантом та поетом; повинен жити в бігах та перебувати у постійній загрозі вбивства протягом декількох років: «Твій батько добре знає, що я тобі милий, і він собі подумав: хай Йонатан про те не знає, щоб не журився. Тим часом так певно, як Господь живе і як ти живеш, між мною і між смертю лиш один крок» (І Сам. 20:3).

Месія: повинен бути обізнаним в столярній справі: «Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона?» (Мр. 6:3): повинен народитися та виховуватися у незначному, знехтуваному містечку: «А що доброго може бути з Назарету?» (Ів. 1:46); не повинен мати жодної освіти: «І дивувались юдеї, примовлявши: «Як він знає Писання, не вчившися» (Ів. 7:15).

Апостол: повинен мати досвід у рибній промисловості, без жодної освіти та вченості: «А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки… Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом» (Мт. 4:18; Діян. 4:13).

Апостольський богослов, апологет, місіонер: повинен бути найревнивішим гонителем християн: «Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язницю» (Діян. 8:3).

Як бачимо, Бог любить використовувати слабких та погорджених. І ці історії нас підбадьорюють, вселяють надію, скріплюють віру. Проте, коли справа доходить до наших особистих якостей, то нам так неприємно, коли Бог бажає показати наші немочі. І так часто ми, подібно до Мойсея, бажаємо, щоби Господь вибрав когось іншого для виконання Своєї місії.

Проте у Бога є стратегічна мета для таких намірів. І, якщо ми приймемо це, то наші немочі перетворяться на джерело радості, а не сорому.

 Господи, пошли когось іншого

 Мойсея був ще одним дивним Божим вибором. Що ж ми бачимо надзвичайного в якостях лідера Ізраїльського народу та величного старозавітного Пророка? Отже, він повинен бути єврейським членом єгипетської царської сім’ї: «А як дитятко виросло, привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І надала йому ім’я Мойсей, кажучи, з води, мовляв, витягла я його» (Вих. 2:10). Він повинен здійснити тяжке вбивство, яке каралося смертною карою: «Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску… Та й фараон дізнався про цей вчинок і намислював усе, як Мойсея вбити» (Вих. 2:12;15). Повинен впродовж 40 років жити в безвихідності, як втікач-пастух: «От і втік Мойсей від фараона й зупинився аж у Мідіян-землі; і присів там коло однієї криниці… Було ж Мойсеєві вісімдесят років, а Аронові вісімдесят три, як промовляли до фараона» (Вих. 2:15; 7:7). Та й ще до всього цього має бути досить поганим оратором: «Змилуйся, Господи! Не проречистий я ні здавна, ні з того часу, як ти став говорити до раба твого; таж тяжкомовний я і тугоязикий» (Вих. 4:10).

Історія Мойсея надихає нас. Давайте ж тоді поставимо себе на його місце, перебуваючи перед кущем, який горів і не згорав. Чи зможемо ми відчути себе саме тією людиною, котра здатна протистояти фараону, вимагаючи визволення його робочої сили? І Мойсея не відчував себе тією людиною. У нього був довгий список заперечень проти Божого вибору: «І сказав Мойсей до Бога: «Як прийду ж оце я до синів Ізраїля і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а вони запитають мене: Як йому на ім’я? – то що мені їм відповісти?». І промовив Бог до Мойсея: «Я той, хто є» І додав: «Так промовиш до синів Ізраїля: «Я – є» післав мене до вас… Адже ж вони не повірять мені, ані не послухають мого голосу; ба більше, вони скажуть: Не явивсь тобі Господь. Якже ж не повірять ані одному з цих двох чудес і не послухають твого голосу, то візьмеш води з ріки та й виллєш на сушу, і з води, що візьмеш з ріки, стане кров на суші». Сказав Мойсей Господові: «Змилуйся, Господи! Не проречистий я ні здавна, ні з того часу, як ти став говорити до раба твого; таж тяжкомовний я і тугоязикий». А Господь йому: «Хто дав уста людині? Хто сотворив німого або глухого, чи видющого або сліпого? Хіба не я, Господь? Тож іди, я буду в устах твоїх і навчу тебе, що маєш говорити» (Вих. 3:13-4:12). Коли ж Господь виявився невблаганним, Мойсей, на кінець, сказав: «Молю тебе, Господи, пошли кого хочеш» (Вих. 4:13).

«Молю тебе, Господи, пошли кого хочеш» (Вих. 4:13). Це відповідь немічної людини, котра свідома того, що їй далеко до виконання таких надзвичайних Божих справ. Звичайно, що цій відповіді бракує віри, але тут ми бачимо справедливу оцінку: Мойсей своїми немічними силами не може виконати це завдання. Страх та розгубленість стають доречними у цій ситуації.

Визнаючи слабкості

Бог ніколи не кличе нас до якоїсь відповідальності в Царстві, яку ми здатні виконати своїми силами. Неважливо, чи покликана людина до протистояння із фараоном, чи до любові свого ближнього, – ніхто не здатний зробити того, що може здійснити один Бог: «Отож, кого він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим» (Рим. 9:18). Вся «сила Богові належить» (Пс. 62:12). І, якщо Бог не буде пробуджувати у нас «…і хотіння, і діяння за Своїм уподобанням» (Фил. 2:13), то вся наша робота зійде нанівець.

Наші слабкості – це те, що нас бентежить; це те, з чим нам так не хочеться боротися; це те, що ми прагнемо приховати перед іншими людьми; це те, що заставляє нас просити Бога послати когось іншого. І саме ці наші слабкості стають важливою часиною місії. Вони стають частиною Божої стратегії розкриття Себе світу. Саме через наші немочі, а не наші сильні сторони, Бог демонструє, що Він є, даючи нагороду всім, хто прагне Його віднайти: «Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають» (Євр. 11:6).

 Радий хвалитися немочами

 Апостол Павло, визначний чоловік, котрий володів чималими перевагами та чеснотами, але він зрозумів глибоку істину, щоби сказати всім нам: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі». Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала. Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради; бо коли я немічний, тоді я міцний» (ІІ Кор. 12:9-10).

Немочі апостола Павла стають переконливим доказом Божої сили. І у кожного із нас є свої немочі. Саме вони дають нам можливість та право служити та перебувати на тому місці, куди Бог покликав нас. Чим глибше ми будемо це розуміти, тим більше наші немочі та слабкості будуть перетворюватися для нас на привід для радості, а не сорому, бо Бог з нами.

Фото: Рixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *