Кожному із нас неможливо втекти від тяжких обставин життя. Наше Червоне море грізно простягається перед нами, а різноманітні труднощі, фізичні та психологічні хвороби, фінансові проблеми, втрати та звабливі пристрасті безперестанно атакують нас з усіх сторін.
І саме ці обставини штовхають нас до спокуси грішити проти Бога, сумніватися в Його доброті та всемогутності. Що ж тоді ми повинні робити, як маємо поводитися в тяжких випробуваннях та хворобах? Безперестанно надіятися тільки на Єдиного Бога.
Ми, ніби ті ізраїльтяни, котрі стояли перед Червоним морем і нарікали на Бога. Після того, як Господь чудесним чином вивів їх із Єгипту, вони знову стикаються із неминучою смертю: перед ними розкинулося могутнє та грізне море, а позаду їх наздоганяло чисельне фараонове військо. Їхня слова, звернені до Мойсея, так влучно торкаються наших сердець: «Хіба тим то, що немає в Єгипті кладовищ, ти позабирав нас умирати в пустині? Що ж це ти накоїв нам, що вивів нас із Єгипту? Хіба ми тобі цього не казали ще в Єгипті: Дай нам спокій! Ми будемо єгиптянам служити; бо ж краще нам бути в неволі, ніж гинути в пустині» (Вих. 14:11-12).
Ізраїльтяни, як і ми, у важких хвилинах та обставинах життя, запитували: Навіщо Бог вивів нас із Єгипту, хіба Він прагне привести нас до смерті? В цей момент рабство в єгипетському царстві виглядало набагато кращим, аніж їхнє жалюгідне становище: перед ними Червоне море, а позад них – фараонове військо.
Навіщо нас привели сюди?
Ізраїльтяни, трясучись від страху, стояли перед Червоним морем. І нас також атакують схожі страхи та думки. Навіщо Бог, котрий так нас любить, приводить нас до таких страшних та безкінечних обставин? Адже ми тоді не можемо себе ані спасти, ані комусь допомогти.
І ми зовсім не чуємо лагідних слів, звернених до нас: «Не бійтеся! Стійте на місці, то побачите, що зробить Господь, щоб вас сьогодні спасти» (Вих. 14:13).
Ми, як послідовники Христа, повинні розуміти реальність: ми не можемо спасти себе. Чи це автомобільна пробка, через котру ми спізнюємося на співбесіду, чи це життя, котре переповнена стражданнями та біллю, Бог милосердно підводить кожного із нас до непрохідних морів, щоби допомогти нам побачити, як сильно ми потребуємо Його присутності та допомоги.
Нам потрібно тільки побачити, стояти та довіряти Йому.
Побачити Божий провід.
Будь-які наші обставини – це не космічна катастрофа. Бог завжди приводить нас до тих конкретних місць, навіть, коли ми не розуміємо мети та цілі. Як це було з ізраїльтянами: у Бога є Свої наміри щодо кожної людини: «Як відпустив фараон людей, Бог не повів їх по дорозі до землі Филистимлянської, хоч вона і ближча; бо, сказав собі Бог, народ розкається, як прийдеться йому воювати, та й захоче повернутися в Єгипет. І звернув Бог народ на шлях у червономорську пустиню. Отож добре вистроєні вийшли сини Ізраїля з Єгипетської землі» (Вих. 13:17-18).
Бог завжди з нами, Він провадить нас.
Можливо, перед нами можуть постати і легші маршрути, котрі ми б з легкістю подолали. Проте Бог вибрав цей шлях для досягнення Своїх добрих цілей в нашому житті: відкрити Себе та Свою любов до нас, змінити наші серця, показати Свою славу не тільки нам, але і всім, хто оточує нас. Тому не шукаймо легших шляхів, а зосереджуймося на тому шляху, котрий дарував нам Господь.
Стояти твердо, чекати терпеливо.
Святе Письмо відкриває нам Бога в минулому, теперішньому та майбутньому. Наш Бог – це Бог, Котрий спасав, Котрий спасає і Котрий знову прийде спасти. Під час наших спокус ми повинні твердо стояти і надіятися на Його допомогу. Ми, як послідовники Христа, завжди повинні залишатися в спілкуванні із Божим народом, твердо стояти у вірі та істині, безперестанно молитися та підтримувати інших. Ми маємо дивитися не на наші, як нам може видаватися, безнадійні обставини, а просити Господа укріпити нас в істині та надії, що останнє слово буде за Ним.
І саме в цій надії ми боремося із спокусою кинутися в море та втопити себе в пустоті гніву, образ, ненависті, гріхах та спокусах.
Вірити в майбутнє спасіння.
Христос нас спас від наших гріхів та безвихідних ситуацій, котрі атакують нас в житті. Тому нам слід вибратися і застановитися на тому місці, куди нас привів Господь, терпеливо очікуючи, як Він проявить Свою вірність. Коли ми переживаємо, збиваємося з шляху, прагнемо надіятися на власні сили, нам слід довіритися тільки благодаті Спасителя, що Він скріпить наші слабкі коліна, простить наші блукаючі серця та навчить спочивати на Його спасительних руках.
Нам слід дивитися на наші обставини через призму Євангелія та вічної радості, котра очікує нас. Тільки Господь зможе розділити води нашого Червоного моря, перемінити черстве серце, наповнивши його радістю. Він використає нашу тверду віру, щоби привести багатьох до Христа. Він може вибрати легкий шлях виходу із наших тяжких обставин чи чудесним чином зцілити нас чи наших близьких. Він може це зробити. І Він це зробить, якщо ми будемо бачити Його провід, стояти твердо та довіряти Йому.