Великий Канон Андрея Критського – школа покаяння
«Замість Єви тілесної постала в мені Єва мисленна – це плотські пристрасні помисли, які солодять мою думку, проте завжди вони є гірким напоєм» (І пісня Великого Канону).
Дуже часто, впустивши хрестик, вервичку, іконку чи бідь-яку освячену річ, ми відразу ж її намагаємося підняти, поцілувати. Проте мало людей, сказавши своєму ближньому якесь лихе слово, з коліноприклоненням просить в нього прощення. Адже по-грецьки «eikon» означає «образ», за котрим стоїть Первообраз, а кожна людина є створена на образ Божий.
Коли ми грішимо проти людини, то не просто нищимо образ Божий в ближньому, але так само нищимо цей образ і в собі. Згрішивши, ми все більше і більше стискаємо в собі залишки образу та подоби Божої, котрі збереглися в нас після первородного гріха та обновилися в таїнстві Хрещення.
Будь-який гріх – це не просто поганий вчинок, але, перш за все, це плід наших роздумів, нашої внутрішньої готовності грішити. Людина, котра обдарована свобідною волею завжди може вибирати між дорогою гріха та дорогою праведності. Господь в раю дав людині можливість вибирати свою дорогу: смерті чи вічного життя. Для того, щоби вибрати дорогу смерті не обов’язково щось робити так, як це зробила Єва. Іноді достатньо прийняти думку, котра суперечить істині – і все, ми вчинили гріх, тому що така думка спотворює Божу істину.
Диявол шепоче нам: «Зроби собі ідола», – і ми з готовністю на місце Бога ставимо: власне життя, зовнішній вигляд, одяг, гаджети, автомобіль, маєтки.
Ми чуємо шепіт: «Вбий, забери в людини те, до чого не маєш жодного відношення». Адже життя та смерть людини є в Божих руках.
Мисленна Єва тягне нас за руку та говорить: «Вкради, візьми те, що тобі не належить, візьми те, над чим ти не працював». І ми буваємо наскільки слабкими, що дозволяємо заманювати себе сумнівними радощами, позбавляючи себе радості та життя, відходячи все дальше і дальше від тих воріт, біля котрих стоїть Херувим.
І, якщо наші прародичі, вчинивши гріхопадіння, відпали від Бога, то ми набагато гірші за них, оскільки вони не мали досвіду гріхопадіння, про що ми читаємо в Святому Письмі та про що вже не одну сотню літ пишуть для нас богослови.
Ми це все знаємо та розуміємо, проте чинимо так, нібито нічого і не чули і не знаємо. Ми знову і знову простуємо за тією мисленною Євою і підкоряємо їй всі свої думки, всі свої діла…