Християни забули, що вони повинні відрізнятися від світу. І тому, на жаль, ми спостерігаємо, що чимало християн стають лицемірами, не визнаючи ані свого віровизнання, ані Євангелія.
«Ми такі, як і світ» – це не християнський девіз. Християнству потрібні жінки, чоловіки, діти, котрі були грішними, як і навколишні світ, але, віднайшовши Христа, тепер вони стають свідками Його божественної слави та всемогутності.
Кожен християнин народжений з висоти.
Народження з висоти – це не бренд християнства, а досконале Боже чудо, дароване всім істинним християнам. В реальному часі та просторі Бог створює нову істоту зі старої: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (ІІ Кор. 5:17). Він переводить кожну людину із демонічного царства в Царство Свого Сина: «Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина» (Кол. 1:13). Він пробуджує духовно померлих до життя: «Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6:4). Господь дає нам нові почуття, нову любов, нову радість. Гріх стає огидним, а святість – привабливою. Ми стаємо слугами радості з новим дорученням та новим Царем.
Ми більше не живемо тілесно та пристрасно. Ми не стаємо поганими деревами, котрі приносять гнилі плоди. Ми змінили жорстоке рабство гріха на свободу перебувати із Христом та жити праведно: «Коли ж ви були слугами гріха, ви були вільні від праведності. Які ж плоди ви тоді мали? Того ви тепер соромитеся, бо кінець їхній – смерть. Тепер же, звільнившись від гріха і ставши слугами Богові, маєте ваш плід на освячення, а кінець – життя вічне. Бо заплата за гріх – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:20-23). Ми – спадкоємці життя, спадкоємці слави, спадкоємці майбутнього світу.
В кожному християнині перебуває сила Самого Бога.
З новим народженням приходить всемогутня сила. Апостол Петро подає нам надзвичайну істину християнського життя: «Бо його Божа сила дала нам усе до життя та побожності, завдяки спізнанню того, хто нас покликав своєю славою та силою» (ІІ Пет. 1:3).
В християн є все, що тільки потрібно, при будь-яких обставинах, в будь-який час, щоби жити благочестивим життям. Сам Бог живе в нас: «Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той йому не належить. А як Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас» (Рим. 8:9-11). Сам Бог діє в нас: «Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням» (Фил. 2:13). У Христі ми сильні. Ми, на кінець, здатні перемогти залежність від алкоголізму, наркоманії, порнографії. Ми раз і назавжди можемо сказати: «Ні!» брехні, злодійству, ліні: «Господь навчає нас, щоб ми, зрікшися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» (Тит. 2:11-13).
В наших руках знаходиться зброя Самого Бога: Його Слово. Присутність Самого Бога в нас: Його Дух. І армія Самого Бога, щоби боротися спільно з нами: Його Церква.
Християни з радістю живуть для Його слави.
Непотрібно вважати, що тільки наші невдачі стають відблиском Його благодаті: ми боремося – Він допомагає, ми грішимо – Він прощає.
Апостол Павло навчає: «Що ж скажемо? Чи зостанемось у гріху, щоб помножилася ласка? Зовсім ні! Ми, що вмерли для гріха, – як нам у ньому далі жити?» (Рим. 6:1-2). І апостол Петро говорить: «Бо доволі часу минуло на виконуванні волі поган, тих, що віддавалися розпусті, пристрастям, пияцтву, гульні, напійкам та мерзенній службі ідолів» (І Петр. 4:3). Ми вже достатньо нагрішили, наше минули вже доволі темне, щоби продемонструвати відблиск Його благодаті. Наші плоди, а не наші невдачі доказують, що ми Його: «Тим Отець мій прославляється, коли ви плід щедро приносите, – тож і учнями моїми станете» (Ів. 15:8).
Християни – це святі, котрі потребують оздоровлення та зцілення.
Святі, які потребують зцілення та починають видужувати, віддають славу своєму Лікарю та радять іншим іти до Нього. Християни повинні відрізнятися від світу своїм життям. На жаль, тільки повинні, але не завжди так стається. Ми завжди звикли виправдовуватися: «Ми немічні, ми так легко впадаємо в спокусу, так легко відходимо від Господніх Заповідей». Ми не почуваємо себе як вдома в наших гріхах. «Всі ми люди» – це не християнське оправдання. Християнин має почуватися погано від того, що відходить від свого Спасителя. Коли ми падаємо, то завжди повинні опускатися на коліна, просячи про помилування та силу, вставати та продовжувати йти. І завжди просити Бога про допомогу жити більш сміливо, прославляючи свого Спасителя та Бога.