Йдучи днями Різдвяного Посту, сьогодні ми спробуємо роздумати над І та ІІ розділами книги Буття (Бут. 1:26-31; 2:7-25). В кожного із нам бувають певні моменти, коли здається, що перед нами відкритий цілий світ, що попереду нас багато різних можливостей, котрими потрібно нам тільки вміти скористатися. Напевно, саме так себе почували Адам та Єва при створенні. Тоді людина стояла на вершині світу та бачила землю, котра давалася їй у володіння. Весь світ простирався перед людиною. Бог благословив її плодитися, розмножуватися та володіти нею.
Людина – це особливе творіння Бога. Перед створенням її ми бачимо своєрідну раду Осіб Пресвятої Тройці. Це виражено словом «створімо». Людина зображується як співпрацівник Божий, котрій дається заповідь оберігати сад, обробляти його, тобто робити його ще кращим. Бог приводить до Адама тварин і той дає їм імена. Ім’я в древності сприймалося як таке, що пов’язано із самою сутністю істоти, тому, коли Адам дає тваринам імена, то це означає, що він бачить їхню сутність і бере участь у їхньому творенню. Крім того, в стародавній культурі знати чиєсь ім’я – це мати владу над цією істотою. Тому влада людини над тваринами виражається в Біблії в тому числі, що Адам дає імена тваринам.
Подібно, коли ми можемо назвати свої пристрасті своїми іменами ми одержуємо владу над ними. В бажанні Бога дати Адамові помічницю свідчить про турботу Бога. Ні Адам, ні Єва, вкінці ІІ глави не соромляться своєї наготи, це говорить про довір’я, відкритість та гармонію, котрі панували у відносинах між людиною та Богом та людиною і людиною.
Нам, людям, притаманна двоякість. Вона закладена в нас ще при створенні. З однієї сторони людина створена із земного пороху – це означає, що ми споріднені із природою та тваринним світом, бо, дійсно, подібність генотипу людини та шимпанзе майже 90 %. Тим не менше, різниця між людиною та шимпанзе надзвичайно велика. Людина відрізняється від нього так само, як живе дерево відрізняється від картини. Людині дана влада над світом для того, щоби все творіння привести до Бога. Тільки людина була створена на образ і подобу Божу. Ці два слова: образ та подоба, говорять нам про подібність до Бога.
Святитель Василій Великий бачив подібність людини із Богом у владі, котра дана людині. Ця влада над тваринним світом вказує на перевагу розуму, тобто образу Божого в людині, над природою.
Деякі Отці розрізняють образ та подобу. Образом вони називають те, що вкладено в людину від початку, а подобою – моральну подібність із Богом, до котрої нам ще потрібно дорости. Воплочення Христа, котре ми святкуємо, ставить перед нами завдання здобути цю подобу Божу вповні.
Святитель Іриней Ліонський сказав такі слова: «Слово Боже стало людиною, уподібнюючи Себе людині, а людину Самому Собі, щоби через подібність із Сином людина стала дорогоцінною для Отця. Хоча в давні часи було сказано, що людина створена на образ Божий, проте це ще не було показано, бо Слово Боже було ще невидимим. Коли Слово Боже стало тілом, Воно підтвердило і те, і інше, бо істинно показало образ, Само зробилося тим, що було Його образом та відновило подобу, роблячи людину подібною невидимому Отцю».
Василій Великий закликає нас, «щоби ми стали подібними Цареві, щоби ми стали подібні Богу, щоби ми не втікали від Слова, котре здатне нас наблизити до Бога, і не закривали вух від слів, котрі здатні принести нам спасіння».
Людина була створена на образ Божий, а це означає, що не тільки людина мала характер схожий на Божий, але, що людина мала відіграти важливу роль в житті створеного світу. Іншими словами людина повинна була уподібнитися Богові у Його справах.