Місія Івана Предтечі

Роздуми по дорозі до Різдва

«Ангел же сказав до нього: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрості праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний» (Лк. 1:13-17).

Захарія та Єлизавета – бездітні, живуть в суспільстві, де бездітність вважається прокляттям. Увесь драматизм ситуації Захарії та Єлизавети підкріплений описом зустрічі Захарії та Ангела. Євангелист Лука не хоче показати нам Захарію, як героя, але зображає його, хоча праведною, але все ж таки, людиною, із збентеженням, маловір’ям, можливо, навіть із безнадією, але цілковитою відданістю Богові. Син, котрий має народитися, виконає всі Божі обітниці щодо провісника, котрий має приготувати Ізраїль до майбутніх Божих відвідин.

«…і багато з його народження радітимуть» (Ів. 1:14). Багато хто зрадіє з його народження, бо він відіграє в історії Ізраїлю визначну роль. Він стане провісником Месії, котрий приготує народ до Його приходу, для того, щоби юдеї навернулися до свого Бога.

 В Писаннях передбачено, що пророк Ілля одного разу повернеться, щоби приготувати народ до приходу Бога. Архангел Гавриїл повідомляє Захарії, що саме в цьому і буде полягати роль Івана.

Захарія, подібно до старозавітних вождів, намагається схопитися за найменшу соломинку: він потребує знаку, він потребує чогось такого, що має йому допомогти повірити. І йому дається такий знак, проте цей знак з елементами покарання: Захарія стає німим аж до того часу поки Єлизавета не народить сина і йому буде дано ім’я Іван. І, звичайно, що Лука не обділяє своєю увагою і Єлизавету. Він пише про ту котра відчула радість, від несподіваної вагітності. Цим самим Лука готує нас до ще більш чудесного народження Ісуса. Ця історія нагадує нам про те, що Бог діє через звичайних людей, котрі займаються своїми звичайними справами. Навіть із своїм маловір’ям вони готові прийняти все, що для них готує Бог. І Лука говорить нам не просто про ту радість, яку відчували Захарія та Єлизавету, що від тепер на них вже більше не будуть дивитися із презирством та насмішками. Це так само історія про виконання Божих обіцянок, що Бог не забуває про потреби нас, простих людей.

Коли ми читаємо розповідь про Захарію та Єлизавету, а також про народження Івана, то в нас можуть виникнути певні асоціації із древніми історіями: про Авраама та Сару, в котрих на старості літ народився син (пор. Бут. 21), про Рахиль, котра, після кількох років безпліддя, народила Якову двох синів (Пор. Бут. гл.30;35), народження Самсона (пор. Суд. 13) та Самуїла (пор. І Цар. 1).

Лука, ніби натякає своїм читачам, що його історія не є чимось новим та дивним, але займає своє місце в давніх Божих задумах. Дитина, котра народиться та котру назвуть Іваном, відіграє ключову роль у сповненні Богом Своїх обіцянок.

Практично всі юдеї були віруючими людьми. Однак можна бути віруючим, але жити життям, в якому немає місця Богу, грішити, бо інші так роблять. Можна бути, ніби благочестивою людиною, постити, відвідувати храм, намагатися дотримуватися Заповідей так, як розуміємо, але при цьому серцем бути далеким від Бога. Саме для таких людей повинен був проповідувати Іван. Саме він мав підготувати народ до зустрічі із Богом. Для тих, хто готовий зустрітися із Богом – це буде свято, а для тих, хто не готовий – це буде осудження.

Іван хрестив людей водою, а Христос хрестить Святим Духом та вогнем. Якщо ми хочемо розпалити вогнище, то нам потрібно підготувати дрова, щоби вони були сухі та розпалювати вогонь так, щоби його відразу не загасив дощ чи вітер. Так само нам слід приготувати своє серце, якщо ми хочемо, щоби так розгорівся вогонь Святого Духа.

Євангелист Лука говорить, що Іван «… сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. Сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрості праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний» (Лк. 1:15-17).

Коли ми читаємо про навернення сердець отців до дітей, то маємо на увазі, що юдеї називали отцями Авраама, Ісаака та Якова. Тих людей, котрі знали Бога, вірили Йому та відкликалися на Його голос, а Він говорив їм, що вони мають робити. Проте, як в сучасників Івана, так і у нас, духовний зір затьмарений пристрастями, гріхами, гордістю, образами. І ми дуже часто не можемо віднайти ту дорогу до Бога. І, власне, Іван Хреститель має вказати нам шлях до Бога.

Коли Бог стає для людиною основою життя, то у неї повністю змінюється вся система координат. Свої думки, свої поступки, свої вчинки людина починає співвідносити із Богом, із Його словом, тоді в людини повністю змінюється погляди на життя.

Іван закликав людей принести гідний плід покаяння. Наше покаяння, наше християнське життя повинно виражатися в наших вчинках, в нашому житті. «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На тих то нема закону» (Гал. 5:22-23). Цього потрібно прагнути, до цього потрібно підготувати своє серце і тоді ми будемо готові до прийняття Духа Святого, до зустрічі із Богом в дні Різдвяних свят.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *