Великий Канон Андрея Критського – школа покаяння
частина 5
«Справедливо був вигнаний із Едему Адам, бо не зберіг Твої Заповіді, Спасе. Яке ж терпіння чекає на мене, хто завжди відкидає Твої животворні слова?».
Через перший гріх Адам був вигнаний із раю та мав перейти через багато різноманітних скорбот. Йому належало: «В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3:19).
Преподобний Андрей, словами Канону, наші думки веде в роздумах в іншому напрямку. Він хоче, щоби ми піднялися від усвідомлення тяжкості гріха одної людини, до усвідомлення загальної важкості гріхів. Гріх – це переступ Божої волі. Через нього ми ображаємо Господа. Гріх намагається затерти Божий образ та подобу в оточуючих нас людям. Можемо стверджувати, що гріх – це насильство над нашою особою, яке ми здійснюємо самі собі.
Коли Адам згрішив, то змінилося його єство. Бувши безсмертним, він стає смертним, бувши чистим, він раптом стає грішним та тлінним наскільки, що йому для нового існування недостатньо і первозданного свого вигляду. Йому потрібні були шкіряні ризи, котрі створив йому Бог (пор. Бут. 3:21).
Гріх так само змінює і наше єство. Він намагається нас вигнати із раю туди, де постійні терпіння та скорботи, щоби ми думали про те, від чого ми є позбавлені та до якого стану довів нас гріх.
Кожен із нас є набагато гіршим за Адама. Ми постійно відкидаємо все, що веде до нашого спасіння. Нам дано Слова Вічного Життя (Святе Письмо), проте ми рідко його читаємо. І хоча у Великому Пості наше тіло робить поклони, наше душа далека від боговгодних справ.