Великий Канон Андрея Критського – школа покаяння
частина 2
«Наслідуючи в переступі первозданного Адама, пізнав я себе відкиненим від Бога, від вічного царства і солодкості його через гріхи мої!» (І пісня Великого Канону).
В чому згрішив Адам? Чи в тому, що з’їв плід райського дерева? Та чи може їжа та пиття наблизити нас до Бога (пор. І Кор. 8:8). Чи може вона віддалити від Царства Божого? Швидше за все, в першого гріха на землі, як у в усіх наступних, одна і та ж сама природа: бісівська заздрість та людська глупота. Ця бісівська заздрість готова завжди спокушувати навіть найсвятіше, а людська глупота без роздумів приймає до свого серця будь-яке сміття, якщо воно видається людині привабливим. При цьому ми забуваємо одну просту істину: «Не все те золото, що блистить».
Іван Золотоустий, говорячи про гріхопадіння наших прародичів, навчає, що змій, спокушаючи праматір Єву, використовує її слабкість, тому представив Бога заздрісним, щоб йому було зручніше принести обман та звести жінку. «Ні, напевно не помрете!. Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3:4-6). Диявол, наповнивши чашу отрутою, подає її жінці, а та, не звертаючи увагу на смертоносну небезпеку, приймає цю отруту. Захоплена гріховним помислом, котрий їй вклав в душу спокусник, вона приймає цей помисел в себе та втягує в гріх і прабатька Адама.
Проте гріх, замість обіцяного знання, знімає з них одяг благодаті, одяг слави, в котрий вони були вдягнені. Гріхопадіння пробудило в них почуття наготи та сорому: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси» (Бут. 3:7). Задумаймося: з якої висоти та в яку пропасть було скинуто Адама та Єву через диявольську спокусу. Ті, котрі були одягнені в одяг слави тепер зшивають докупи листя смоківниці та вдягаються в них. Диявол, коли спокушає людину завжди обіцяє великі блага, натомість ми втрачаємо те, що маємо.
Кожен із нас стоїть біля цього Євангельського дерева пізнання добра та зла. Кожен із нас знає, що таке добре, а що погане. Проте дуже часто ми, вслід за Адамом, обираємо ту дорогу, котра виводить нас із раю та прирікає на терпіння.
Як тяжко нам зрозуміти чого від нас хочу Бог. Ми постимо, обмежуємо себе в їжі та питті, але при цьому проявляємо жорстокість та злість до наших ближніх, ми багато молимося, але при цьому у своїх молитвах ми думаємо тільки про себе. Наші думки є далекі від Бога, від милосердя та любові. Ми творимо поклони, але при цьому відчуваємо біль у власній спині, а не в душі свого ближнього. Господь прийшов на землю, як людину, був розп’ятий та воскрес заради нас, людей, і нашого спасіння. Через Хрещення ми покликані жити новим життям, центром котрого є Сам Христос та Його любов. Ми своїм життям покликані благовістити Христа. І наші молитви, піст, тілесні подвиги – це все повинно служити для нас підкріпленням, засобами для того, щоби ми прийшли до Христа.
Сьогодні, читаючи Канон Андрея Критського: «Наслідуючи в переступі первозданного Адама, пізнав я себе відкиненим від Бога, від вічного царства і солодкості його через гріхи мої!» (І пісня Великого Канону), роздумуючи над цими словами, ми бачимо, що мав рацію преподобний, пишучи ці слова. Тому що наслідували ми прабатька Адама не в його первозданній чистоті, але в його переступі.