У Святому Письмі знаходимо чудовий уривок, котрий описує, що навіть у часи ідолопоклонства та непослуху ізраїльського народу, Бог не перестає співчувати Своєму народу та захищати його. «Бо Господь бачив вельми гіркі злидні Ізраїля, не було бо більш ні рабів, ні вільних, нікого, хто б допоміг Ізраїлеві. Але що Господь не хотів стерти ім’я Ізраїля з-під небес, урятував його рукою Єровоама, сина Йоаса» (ІІ Цар. 14:26-27).
Оскільки Бог пообіцяв не знищити Ізраїль повністю, всупереч тому, що Його народ насправді заслуговував покарання й суд. Він все ж милує їх та спасає від винищення.
Це ж саме відбуватися з нами, Господь постійно визволяє нас від небезпек та допомагає у важкі часи, навіть, коли ми заслуговуємо покарання та осудження. І ту ми починаємо плутати Його милосердя та добро із прихильністю та схваленням.
Іноді Господь просто піклується про Своїх людей.
Дуже легко нам думати: «Оскільки Господь зцілив мене, то це означає, що моє життя є правильним перед Ним. Оскільки Господь допоміг мені вирішити мою фінансову катастрофу, то Він задоволений моїм рішенням».
Та чи можливе й таке, що Господь просто діє через Своє милосердя? Що іноді Його мотивація, визволення, допомога чи зцілення – це тільки Його благодать? Що іноді Він просто бажає дати нам іще один шанс?
Господь завжди піклувався й піклується про своїх людей. Він завжди бажає, щоби все наше життя протікало не в журбі та клопотах, а в упованні на Нього, в радості та вдячності. Це те, над чим ми маємо постійно роздумувати.
Ми постійно нехтуємо багатством Його милосердя.
Апостол Павло говорить: «Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. Чи думаєш про те, о чоловіче, – який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, – що ти суду Божого уникнеш? Або погорджуєш багатством Його доброти, поблажливості і довготерпеливості, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння?. Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об’явиться правдивий суд Бога» (Рим. 2:1-5).
У цих словах ми можемо побачити себе, наше лицемірство, з яким ми так легко осуджуємо інших, наше життя і наші лукаві вчинки. Апостол Павло, звертаючись до кожного із нас, запитує: «Або погорджуєш багатством Його доброти, поблажливості і довготерпеливості, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння?» (Рим. 2:4).
Ми не повинні думати, що Господь завжди задоволений нами, нашим життям та вчинками. На перший погляд, ми можемо радіти, що у нас все добре. Та чи розуміємо ми, що це не є знаком Його вподобання. Це є знаком Його милосердя та довготерпіння. Адже Господь зовсім не радіє нашим грішним життям, нашими лукавими почуттями та марними прагненнями. Він тільки дарує нам час для покаяння та показує, яким Він є добрим та милосердним.
Як ми можемо дізнатися, що живемо в Його схваленні та прихильності?
У нашому житті так багато буває випробувань та перешкод, та чи означають вони, що ми живемо в Божому схваленні та прихильності? Відповідь на це питання ми можемо віднайти у нашому житті, якщо воно є у гармонії із Богом. Адже ми приходимо до Бога через Його Сина, Ісуса, а вже потім всі наші вчинки, наша воля, бажання, рішення та життєвий вибір – має основуватися тільки на Ньому.
Коли ми будемо уповати завжди на Бога, то все інше стане на свої місця. Залишимося тільки ми і Бог. Його присутність буде з нами завжди, особливо в часи випробувань та бурь. І коли ми не будемо забувати за Нього, то Господь завжди підтримуватиме нас. І це буде не просто Його безмірне милосердя, а схвалення та прихильність.
Сам Ісус сказав: «У мені перебувайте – а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15:4-5).