Роздуми по дорозі до Різдва
Приготування до Різдва
На ІІІ розділ книги Буття написано, напевно, найбільше коментарів. Хтось в цьому розділі вбачає причину всіх негараздів людства: Адам згрішив і тепер ми всі страждаємо. Той, хто звик читати Писання, як звернене до себе особисто, чує в цьому тексті розповідь про власну історію життя: ніби хтось промовляє до нас: «Дивись, не слухай тих поганих порад, які звучать в твоїй душі». Хтось інший, читаючи цей уривок, радіє, що людина є слабкою, піддатливою до всякого зла і ця її слабкість проявляється від початку створення людини. Як би так не було, людина завжди має можливість покаятися і людство завжди здатне одержати перемогу над силами зла.
В розповіді, яку ми читаємо в ІІІ розділі книги Буття, ми бачимо гріхопадіння людей, ми бачимо, де знаходяться коріння зла в нашому світі, ми бачимо тут попередження і бачимо надію перемоги над цим злом.
Дуже часто бібліїсти сперечаються, як розуміти цю розповідь: чи буквально, чи як притчу. Багато сучасних бібліїстів-авторів схильні вбачати в цій розповіді тільки алегорію. Розглядаючи біблійні сюжети, ми повинні розуміти, що не все, що описує Біблія слід сприймати буквально. Ще святитель Іван Золотоустий підкреслював, що не слід думати. Що Бог буквально ходив по раю, і що з Євою розмовляв змій, а не злий дух через змія. Проте ми відчуваємо, що образ спокушування, падіння, покарання та надії є надзвичайно реальним і що це дуже часто повторюється в нашому щоденному житті.
В цьому ІІІ розділі книги Буття ми бачимо опис розвитку будь-якого гріха. Ми не можемо до кінця зрозуміти звідки в Едемі взявся змій і чи це був змій, а чи в його образі сатана. Так само ми не завжди можемо зрозуміти звідки до нас приходять спокуси. Важливо, що це приходить ззовні. Чи спокуси приходять десь із глибини нашої підсвідомості, чи вони десь виринають із нашої пам’яті, чи вони приходять із зовнішніми враженнями – важливо розпізнати в цьому спокуси і важливо, як ми на них реагуємо.
Змій звертається до жінки із словами: «Чи правда, що Бог наказав вам не їсти від плодів дерева». Хоча, насправді, було сказано: «Не їсти плодів із дерева пізнання добра і зла». Гріха ще немає, але є вже брехня. Буває так, що ми точно знаємо, що щось робити не можна, однак робимо собі послаблення в чомусь незначному, малому, і з цього починається все інше. Замість того, щоби обірвати той діалог, не вступати в нього, жінка починає бесіду, приділяє словам змія увагу, тобто приймає помисел, як про це буде пізніше написано в аскетиці.
Таким чином розпочинається діалог і наступна репліка підштовхує прямо до цього гріха. «І сказав змій до жінки: «Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (Бут. 3:4-5).
Ми до кінця не можемо зрозуміти, що означає «пізнати добро та зло». Можливо, воно означає одержати досвід, як добра, так і зла. Ми знаємо, що є такі речі, яких краще не знати, їх пізнання може привести до нашої погибелі, як фізичної, так і моральної. Скажімо, нам краще не мати досвіду вживання наркотичних якихось речовин, досвіду розпусти, бо іноді досвід чогось злого може привести нас до набуття певної пристрасті чи залежності.
Так само знати добро та зло може означати для нас, що ми самі будемо визначати, що таке добро, а що таке зло, що для нас є корисним, а що поганим. Також це означає визначати зло та добро для інших: своїх друзів, країни чи світу. Іноді людина може вважати, що вона іншим несе добро, а при цьому вона чинить зло, при цьому цього не помічаючи. Як тільки людина починає думати, що вона краще знає як іншим слід жити, думати, молитися, то вона вже потрапила в диявольську пастку.
Адам не винен в тому, що ми грішимо. Проте всі ми у свій час чинимо ті помилки, котрі чинив він. В Едемському саді росло чимало дерев. Суть гріха перших людей була не в споживанні плоду, а в недовір’ї та непослуху до Бога. Плодом цього непослуху стало те, що люди зрозуміли, що вони були нагими. Від них відійшов Святий Дух, щось важливо відділилося від їхньої душі. Натомість у них з’явився сором, відчуття провини та страху. Вони ховаються. Бог, як люблячий батько, звертається до Адама: «Де ти?» (Бут. 3:9). Ми бачимо тут батьківську любов Бога, Він не починає докоряти, а дає можливість Адаму покаятися. Бог, ніби запитає його: «Адаме, що з тобою сталося, де ти є?». бог є всевидючим і для Нього не було загадкою, що відбулося. Бог міг відразу докоряти Адаму та Єві, або відразу покарати. Проте Він любить їх наскільки, що дає їм можливість все виправити, дає їм можливість покаятися. Однак для Адама, як і для будь-кого із нас є найтяжчим визнати свою відповідальність за все те, що відбулося. Тут так само ми бачимо наскільки Адам став далеким від своєї дружини. Він вважає за найкраще свою вину перекласти на неї. Більш того, Адам руйнує відносини і між собою та Богом. «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв» (Бут. 3: 12), – Адам всю вину перекладає на Бога, тому що Саме Він її створив. Як це подібно до нас. Немає людина, котра була б готова визнати свою вину за вчинене. Подібні ситуації зустрічаються скрізь, особливо в сімейних конфліктах: «Я ні в чому не винна – це він поганий», чи, навпаки. Такі оправдання заводять нас в глухий кут. Тільки той, хто здатний взяти на себе відповідальність за вчинене, може все виправити.
Покарання, яким було покарано перших людей, можна розглядати трояко. Покарання, як відплата за вчинене – нагрішив – тепер страждай, як урок для інших – з вами може статися таке ж саме, проте можна і розглядати, як шлях до покаяння – прийди до себе, повернися туди, звідки ти впав, зрозумій, що ти зробив.
Сумніваюся, що Бог відчув радість від того, що Адам та його дружина, Єва, покинули райський сад. Однак це було єдиною можливістю для людей зрозуміти щось про себе, свою роль та відповідальність за створений світ.
Як наслідок гріхопадіння у світ входить смерть. Праця, котра до цього приносила радість, від тепер стає тяжкою. При чому, де б ми не працювали: чи на землі, чи в офісі, чи на заводі, практично скрізь знайдуться свої терня та будяки, через які працю стане болючою.
Людина втрачає владу над собою та над природою. Ми не можемо зупинити природні стихії, звірі стали для людини небезпечними, а її емоції, бажання та тілесні потреби нерідко стають сильнішими за голос нашого розуму. Ми знаємо, що для нас шкідливим є переїдатися, але при цьому не можемо зупинитися. Ми знаємо, що інтернет та соціальні мережі крадуть наш час, проте ми і на далі продовжуємо сидіти там.
В 15 стиху 3 розділу книги Буття знаходимо для нас надію. Саме тут Святі Отці побачили «Протоєвангеліє» – звістку про те, що потомок Єви переможе змія.
В Різдві Христовому ми радіємо Тому, Хто народився, бо Він визволив нас від наслідків гріхопадіння. Про це Церква в своїх піснеспівах оспівує: «Бачивши Ісус, як через гріх зотліла в людині Божа подоба, прихилив небеса і зійшов, та незмінно посилився в дівичому лоні, щоб у нім обновити впалого Адама, який кличе до Тебе: слава Твоїй появі, Спасителю мій і Боже» (Литійна стихира Різдва, гл. 1).
Можливо Вас зацікавлять інші роздуми із циклу “Приготування до Різдва”
