Поема Захарії

«Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. Восьмого дня прийшли обрізати хлоп’я і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарія; його ж мати заговорила, кажучи: «Ні, він зватись буде Йоан». Кажуть до неї: «Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім’ям». І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав: «Йоан – його ім’я». Всі тому дивувались. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити та благословити Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: «Що воно з того хлоп’яти буде?» І справді рука Господня була з ним. А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого; як то він сповістив був устами святих своїх від віку пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять, що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій; клятву, якою він був поклявся Авраамові, нашому батькові, що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш. А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу, дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру». Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві» (Лк. 1:57-80).

Сьогодні чимало людей не можуть уявити свого життя без інтернету, гаджетів, телебачення. Вони наскільки звикли до різноманітних інновацій, що без них почувають себе некомфортно. Вони схожі на мандрівника, котрих загубив у невідомому лісі провідника, заблудився, так і вони плутаються в лісі своїх думок. Якщо у них відібрати все це, то про що вони будуть думати впродовж цілого дня?

До недавнього часу саме таким був стан більшості людей. Таким самим був стан будь-якої людини і в часи Ісуса. Якщо б хтось із нас був Захарією, то про що він би тоді думав?

Звичайно, про свою сім’ю. Можливо, про свої маєтки, господарство. Також про своє здоров’я, про посіви та збір майбутнього врожаю.

За всіма цими турботами приховані глибші проблеми. Щось не так у світі. Народ страждає. Країну наповнили озброєні люди із чужих країн, котрі не цікавляться та не шанують ваші обряди та мораль. Темрява та смерть окутали всю країну. Проте, не зважаючи на такий гнітючий стан подій, в людській душі жевріє надія. Все обов’язково переміниться на краще. Коли людина перестане надіятися – все пропаде. Найчастіше надія продовжує жити завдяки старшим людям, котрі дбайливо зберігають пам’ять про минуле.

Захарія постає перед нами, як людина, котра багато років роздумує про страждання та надії. І саме ці наболілі думки появилися саме тоді, коли він з благоговінням дивився на свого сина.

Ця поема про те, що Бог, на кінець, взявся за справу. На кінець, Він виконує те, що обіцяв багато століть тому назад, і робить це саме тоді, коли народ смертельно змучився від ворожого гніту. Читаючи ці стихи, ми відчуваємо, як сильно страждав Захарія всі ці роки, усвідомлюючи безсилля свого народу перед постійною загрозою смерті. І саме це і примусило Захарію засумніватися в словах Гавриїла.

Ми також бачимо, що за цими словами стоять чимало років міцної віри та щирих благань. Бог уклав завіт із Авраамом. Бог обіцяв послати світу нового Давида. Бог говорив про пророка, котрий приготує дорогу Месії. Все це було відомо, у все це вірили, про це молилися, і цього якнайбільше бажали. І ось все це повинно здійснитися.

Особиста історія Захарії – це його німота впродовж дев’яти місяців, повернення дару мови в час надання імені сину. Пророцтво, в яке вірило чимало людей, ніяк не може здійснитися. Тепер воно має проявитися, щоби підбадьорити людей та пробудити в їхні серцях почуття вірності своєму Богу. Покарання Захарії за брак віри перетворюється на новий знак, знак того, що Бог творить щось нове.

Євангелист Лука зв’язує свою розповідь із древніми біблійними писаннями про Ізраїль, з патріархами, пророками та псалмами. І це не випадково, адже він описує кульмінаційний момент багатовікової історії, її розв’язку. Все, що він нам говорить про Ісуса, отримує сенс як виконання Божих обіцянок та оправдання надій Ізраїлю. Захарія, Єлизавета та Марії – це реальні люди, котрі довірилися Богові в новий історичний момент. І розповідь Луки саме про те, як Бог-Творець прийшов спасти Свій народ, як Сам Бог народився беззахисним Немовлям.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, class 'rtTPGFrontEnd' does not have a method 'tpg_custom_css' in /home/dyhdzvin/dyhdzvin.org/www/wp-includes/class-wp-hook.php on line 286