Помилуй мене, Боже, помилуй мене!

Великий Канон Андрея Критського – школа покаяння
Частина 11

«Розбійникам до рук потрапив я своїми помислами

Вони мене вразили, і тепер я ввесь у ранах,

та Ти, Христе Спасе, прийди до мене і зціли мене» (1 пісня Великого Канону).

Ми читаємо Великий Канон. Здається, що його слова мають нас зворушити до сліз, але натомість у нас рояться думки, немов надокучливі мухи: ми згадуємо про невиконані справи, про те, що із дітьми потрібно зробити уроки, оплатити комуналку, пригадуємо усі слова, які нам хтось говорив і вони нас вразили.

Ось вони – ті «розбійники», що нападають на нас. Ось вони – ті, яким я попав у руки, які бродять в моєму розумі, не дають мені зрозуміти глибину та зміст покаянних слів Великого Канону. Мої думки, замість сердечного покаяння, придавлюють мене тягарем суєти. Вони, ніби роздвоюють мене: очі слідкують за рядками Великим Каноном, а думки відходять далеко від молитви.

Тільки Ти, Спасе, можеш зцілити мене від цієї немочі. Мої думки ховають, як колись у юдейській пустелі розбійники, ховались за скалами, чекаючи нагоди напасти на подорожніх. Я не знаю, в яких закутках розуму ці думки заховались і коли вони нападуть на мене.

Зображення ілюстративне: Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.