Про смиренномудрість (повчання 2; частина 5)

Преподобний авва Доротей пояснює, що таке людська слава для святих. Слава сама по собі є добро і людина сотворена, щоб шукати слави, але не суєтної людської слави, а слави Божої. І, коли людина має цю славу, коли вона в цій славі живе, коли вона набула хоча б частину цієї слави, то вона цурається людської слави, як бруду, як нечистоти.

Чи бачите смирення святих і які їхні серця? Навіть і послані від Бога на поміч людям, вони відмовлялися через смирення, уникаючи слави. Як одягнений у шовкову одежу, якщо накинути на нього нечисте лахміття, відбігає, щоб не забруднити свого дорогоцінного вбрання, так і святі, прибрані в чесноти, уникають людської слави, щоб не осквернитися нею. Щоб не осквернитися цим брудом, який має людська слава. А ті, які шукають слави, подібні до нагого, що хоче знайти хоч мале рам’я чи щось інше, щоб покрити свій сором: так і не прибраний у чесноти шукає людської слави».

Тут я наведу свій приклад, коли спрагла людина шукає де б напитися води, і не зна ходить джерела з чистою водою, то така людина доведена до відчаю спрагою готова пити навіть із калюжі, щоб хоч трохи вгамувати свою спрагу. Якщо не маєш радості від божественної благодаті, то тоді починаєш її шукати в гріховних спокусах, звичках і вони здаються тоді солодкими, людина починає ними радіти, не знаючи справжньої радості. Так і людина, яка не має слави Божої, думає одягнутися в одяг людської слави, прикриваючи нею свій сором. Тому святі, яких Бог посилав на поміч людям, через смирення відмовлялися від цього. Мойсей відказувався від свого служіння через своє смирення, через пізнання своєї негідності.

«Мойсей говорив: «Благаю Тебе поставити іншого, спосібного, бо ж я тяжкомовний і тугоязикий» (Вих. 4, 10). Єремія ж казав: «Наймолодший я» (Єр. 1, 6).

Ми з вами пам’ятаємо в розповіді про преподобного Досифея, як авва Доротей відмовлявся прийняти до себе цього юнака, тому що вважав, що це вище його міри і тільки з благословення старця, який сказав, що через тебе він спасеться, тільки з благословенням старця прийняв Досифея, для того, щоб помагати йому в справі спасіння його душі.

«Одне слово, кожен зі святих набув цього смирення, як ми сказали, через виконання заповідей».

Набути це смирення можна тільки тоді, коли виконуєш Заповіді, якщо ж через свої пристрасті, то можна тільки мріяти собі, думати, що ось я колись це полишу, почну жити добре, по-християнськи, думати про себе високо. Так само як чоловік, який не написав жодної картини, особливо дитина, думає, що це дуже легко малювати картини чи пекти пироги, чи їздити на машині, але, коли він попробує сам це робити, то розуміє, що це не так легко. Так і тут також, свою гріховність зможе пізнати лише той, хто почав виконувати Заповіді. Коли він починає виконувати Заповіді, біси починають противитися йому, коли він починає виконувати Заповіді, він бачить, як це важко для його викривленої природи. Якщо він цього не робить, то біс, дуже часто закриває йому очі і не дає побачити свої гріхи. Але, коли людина виконує Заповіді, то перше, що вона бачить це свою негідність, свою гріховність, свою зіпсованість.

«Але що таке смирення і як воно народжується в душі, ніхто не може виразити словами, якщо людина не навчиться цього з досвіду; із самих же слів неможливо цьому навчитися».

Серед святих багато не вміли читати, серед грішників є багато людей вчених і багато знаючих. Є така спокуса, дізнаватися весь час щось нове, читати щось цікаве, запитувати, ставити різні питання і при цьому нічого не робити. Набагато важливіше робити, набагато важливіше виконувати те, про що ми із вами читаємо, без цього ці слова нам жодної користі не принесуть. Від одних цих слів ми навчитися нічого не зможемо, можемо вивчити математику, можна вивчити географію, і навіть можна не їхати в Америку чи Антарктиду, якось уявляти собі ці країни. Проте ця уява буде неповною, але навчитися духовного життя, ввійти в Царство Небесне, читаючи тільки книги, а нічого не роблячи ніяк не можна.

Дальше ще один гарний приклад подає нам авва Доротей він розказує про те, що «якось авва Зосима говорив про смирення, а якийсь софіст», людина, яка вміла гарно розмовляти, людина, яка навчена філософії, напевно і риториці, людина, яка хотіла зрозуміти, що ж це таке духовне життя, але не знала нічого про смирення, не знала таємниць смиренномудрості.

«Цей софіст, що був тут, чуючи, що той казав, і бажаючи збагнути це точно, запитав у нього: Скажи мені, як ти вважаєш себе грішним, хіба ти не знаєш, що ти святий? Хіба не знаєш, що маєш чесноти? Адже ти бачиш, як виконуєш заповіді. Як же ти, чинячи так, вважаєш себе грішним?» Старець же не знав, як йому відповісти, а тільки казав: «Не знаю, що сказати тобі, але вважаю себе грішним».

Не всі святі можуть пояснити, як вони зайшли на висоту чеснот, не всі святі володіють знаннями, якимись мовами, не всім дається така благодать, щоб пояснити і допомогти іншим виконати слова Писання. В Євангелії Господь говорить, що той, хто сотворить і навчить, той буде ніби більшим. Не всі можуть навчити, не всі можуть, звичайно, і сотворити, їм допомагає Бог. Цей старець сотворив, але пояснити він ніяк не міг:

«Не знаю, що сказати тобі, але вважаю себе грішним». «Софіст наполягав на своєму, бажаючи довідатися, як таке може бути. Тоді старець, не знаючи, як йому це пояснити, став казати йому зі своєю святою простотою: «Не бентеж мене, я справді вважаю себе таким».

«Бачачи, що старець не розуміє, як відповісти софістові, я мовив до нього»

Преподобний авва Доротей, який написав такі чудові поучення, він мав особливу благодать від Бога. Він може пояснити нам, як нам із вами зійти на висоту чеснот, може нам накреслити цей шлях, показати на карті той шлях, яким ми із вами повинні йти. Пройти ним ми мусимо самі, але нам потрібно щоб хтось вказав напрямок, щоб зберегти нас від різних небезпек, це може преподобний авва Доротей. І ось авва Доротей так пояснив софісту, як святий вважає себе смиренним, як святий, бачачи свою святість вважає себе гіршим за всіх.

«Чи не те саме буває і в софістичному, і в лікарському мистецтвах? Коли хтось добре вивчить мистецтво і займеться ним, то, в міру вправляння, лікар чи софіст набуває певних навичок, але не вміє пояснити, як він став досвідченим у справі: душа набула навички, як я вже сказав, поступово і невідчутно, завдяки вправлянню в мистецтві».

Але як це відбувається людина не може пояснити, людина вчиться малювати, навчається різних мов, поступово, не відчутно, їй здається, що нічого не знає, але душа набуває навик. Ось людина навчилася говорити англійською, її мучили вчителі, її заставляли зубрити слова, вона спочатку не могла говорити, але потім раптом стається так що учень відчуває що уміє говорити, як це сталося, він навіть не може пояснити. Є деякий навик, якщо він чує англійську мову, то розуміє про що йде мова, він раптом сам починає говорити по-англійськи. Років два не говорив, але навик зберігається в душі.

«Так і в смиренні: від виконання заповідей буває певна звичка до смирення, і неможливо виразити це словом».

Тобто душа влаштовується в цьому смиренному стані, привикає до нього і бачить навіть здійснювані чуда, бачить чесноти, які вона здобула, зберігає навик смирення, зберігає навик і вважає себе гіршою за всіх, приписуючи всі свої чесноти Богові.

«Коли авва Зосима почув це, він зрадів, тієї ж миті обійняв мене і сказав: «Ти збагнув справу, воно саме так буває, як ти сказав». А софіст, почувши ці слова, був задоволений і згідний з ними».

І так, говорить нам авва Доротей, «що старці сказали нам дещо, що допомагає нам збагнути смирення, ніби привідкрили нам таємницю смирення, але сам стан, коли дуже приходить від смирення ніхто не міг пояснити».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.