Дальше преподобний авва Доротей говорить про необхідність оберігання своєї совість щодо речей. Це дивно, адже монахи відрікаються від всього, що маємо ми із вами. Монахи не сріблолюбці, і може здатися, яке їм діло до речей, вони повинні все відкидати, тому вони все і відкидають, у них немає нічого свого, немає нічого, щоб вони змогли забрати із собою в інший монастир. Звідси бачимо, що якщо ми не оберігаємо своєї совісті по відношенні до речей, то ми не зможемо берегти її і по відношенню до ближнього і до Бога.
«А оберігання совісті щодо речей полягає в тому, щоб не поводитися недбало з якою-небудь річчю, не допускати її псування і не кидати її як-небудь, а якщо побачимо що-небудь кинуте, то не слід нехтувати цим, хоча б воно було й незначне, а підняти і покласти на місце».
Дивно, дорогі брати і сестри, про які малі та дрібні речі говорить Авва Доротей. Насправді, ми бажаємо якихось великих подвигів, думаючи про щось велике, ми на Сповіді собі дорікаємо, що в нас нема віри, що ми не можемо молитися без лінивства, що ми неуважні на молитві, бажаємо для себе великої любові, великих подвигів, але не помічаємо тих дрібниць, через які ми могли б направитися, не помічаємо того, що могли б зробити, але не робимо.
І ось Преподобний Авва Доротей якраз вказує нам на ці дрібниці. Вказує своїм братам-монахам, а тим більше нам, бо ми живемо в світі.
«Не слід також поводитися недбало зі своїм одягом: бо трапляється, що хтось міг би носити одежу тиждень чи два або навіть місяць, а він часто пере її передчасно і тим псує її, і замість того, щоб носити її п’ять місяців чи більше, він частим пранням робить її старою і непридатною; а це проти совісті».
Звичайно, це сказано до монахів, які жили у пустині і які не так уважно турбувалися про чистоту свого одягу. Ну замість того, щоб прати свій одяг раз у місяць, пере його кожного тижня і тим самим псує його. Преподобний Авва Доротей дорікає тим монахам, які так роблять.
Звичайно, в нас інший ритм життя, зовсім інше відношення до чистоти свого одягу. Зараз люди більше турбуються про чистоту зовнішню, ніж про чистоту внутрішню. Сучасні люди такі дуже гидливі і чистоплотні. І в той самий час дуже халатні та байдужі до стану власної душі.
Є одна розповідь про одного юродивого, як до нього приїхала одна панянка, вся одіта в пух і прах, в дорогому платті, намащена дорогими парфумами. Він вийшов до неї, а руки були вимазані, перепрошую нечистотами (калом). І він став свої брудні руки витирати в її плаття. І коли вона з жахом дивилася на нього, він сказав: «Дуже смердять гріхи твої, дуже смердять». Смороду своїх гріхів ми не помічаємо, а дуже турбуємося лише про зовнішній вигляд.
«Також і щодо постелі: часто хтось міг би задовольнятися однією подушкою, а він шукає більшої постелі; або має волосяницю, але хоче змінити її і придбати іншу, нову або гарнішу, через марнославство або від нудьги. Інший може обійтися одним покривалом, але шукає іншого, кращого, іноді навіть і сперечається, коли не одержить його. А якщо він ще почне помічати за братом своїм і говорити: «Чому в нього є, а в мене нема?», то такий далекий від поступу».
Якщо ми із вами подивимося, що вдома лежить у наших шафах, ми б там знайшли багато лишнього. Звичайно, що то дріб’язок, але ми із вами грішники, ми із вами тільки починаємо шлях духовного життя, і можливо, нам і слід починати із цих дрібниць. Адже ми знаємо скільком людям зараз потрібна їда і одяг. Скільки людей замерзло за цю зиму. Чому б непотрібний одяг та й не роздати тим людям, яких ми називаємо бомжами, котрі інколи гинуть від голоду у холоду.
Є такий Святитель, якого церква називає Милостивим, який не зміг вночі заснути під новою ковдрою. В нього була стара подерта ковдра, а, якийсь доброчинець, кажучи на сучасній мові – спонсор, подарував нову ковдру. І під цією новою ковдрою він не зміг заснути. Він говорив собі, (напевно, совість говорила йому): «Ось жебраки зараз на вулиці замерзають від холоду, а ти вкриваєшся новою розкішною ковдрою». І звелів ту ковдру продати, і коли той доброчинець побачив ту ковдру він знову купив її, то Святитель знову звелів її продати зі словами: «Подивимося, кому швидше надоїсть, йому чи мені». Таким чином та ковдра була продана тричі. Виручена за ковдру велика кількість грошей, була потрачена на бідних людей. Здавалося б дрібниці, але попробуйте це зробити. Не у всіх нас знайдеться час зробити таку дрібницю, а більшість із нас займеться чимось іншим: будемо дивитися телевізор, читати газети або проводити пусті розмови, будемо просто лежати відпочивати, але не знайдемо часу, щоб зробити добро своєму ближньому.
Дальше Авва Доротей говорить: «Також якщо хтось розвішає свою одежу або покривало на сонці й полінується вчасно зняти їх і дасть їм від спеки псуватися, то й це проти совісті».
Якщо ми недбало відносимося до своєї одежі, і вона раніше псується через нашу вину, то це проти совісті. Біда в тому, що ми і самі цього не робимо, і не привчаємо до цього наших дітей. Наші діти дуже часто бувають неакуратні, дуже часто капризують, не турбуються про збереження речей. Якщо б люди на землі задовольнялися малим, то не було б на землі ні голодних, ні жебраків і ніхто б не замерзав від холоду. Тому що всього того, що є на землі вистачило б з надлишком усім живучим на ній.
«Також і в їжі: хтось може задовольнити свою потребу малою кількістю якогось овоча, або сочевицею, або кількома маслинами, а він не хоче цього, а шукає іншої їжі, смачнішої і кращої – це все проти совісті».
Шукання якоїсь іншої їжі, тут преподобний говорить, що якщо людина ще й нарікає, що їй не те дали, що вона хотіла. Або нарікає, що їй не те приготували, що вона хотіла. Тут отримуємо ніби подвійний гріх.
Авва Доротей говорить: «Отже, треба нам, браття, дослухатися до себе завжди й оберігати себе від усього цього, щоб не зазнати лиха, від якого Сам Господь остерігає нас, як ми вище згадали. Нехай дасть нам Бог чути й виконувати це, щоб слова отців наших не послужили нам на осудження»».
Ми повинні, розуміти, що якщо ми читаємо це повчання, то ми повинні, старатися, його виконувати. Тому що в іншому випадку, прочитане буде нам із вами в осудження. Нас запитають: «Чому ж ви знали, а не виконували?».