Про Страх Божий (повчання 4, частина 1)

Поучення четверте – про страх Божий. Говорити про страх, в наш час не дуже модно, та й не прийнято. Бо, зазвичай, говорять про християнство, як про релігію любові. І це справді так, але все таки, є і інші вислови в Писанні, які підтверджують необхідність перебування в страсі Божому. І ось цю невідповідність, як нам здається, у різних місцях Святого Писання і вирішує на початку свого поучення преподобний авва Доротей.

«Святий Йоан Богослов, – так він починає своє поучення,– говорить у своїх соборних посланнях: «Досконала любов геть проганяє страх» (1 Йо. 4, 18). Що хоче цим сказати нам святий Апостол? Про яку любов каже він нам і про який страх? Адже пророк Давид мовить у псалмі: «Бійтеся Господа, всі святі Його» (Пс. 33, 10), і багато інших подібних висловів знаходимо ми в Божественних Писаннях. Отож, якщо і святі, які стільки любили Господа, бояться Його, то як же святий Йоан каже: «Досконала любов геть проганяє страх»?»

Тут преподобний авва Доротей пояснює нам, що є два страхи: страх початковий, та страх досконалий.

«Святий хоче показати нам, що є два страхи: один початковий, інший – досконалий; і що один властивий, так би мовити, тим, які починають бути благочестивими, другий же є страхом святих досконалих, які досягли міри досконалої а любові.

Наприклад, хто виконує волю Божу через страх мук, той, як ми вже сказали, ще початківець, бо він не чинить добра задля самого добра, але зі страху покарання. Інший же виконує волю Божу з любові до Бога, люблячи Його саме для того, щоб сподобатися Йому; оцей знає, в чому полягає істинне добро, він пізнав, що означає бути з Богом. Ось оцей має правдиву любов, яку святий називає досконалою. І ця любов приводить його до досконалого страху, бо такий боїться Бога, і виконує волю Божу вже не зі страху перед покаранням, вже не для того, щоб уникнути мук, а тому, що він, як ми вже сказали, засмакувавши самої насолоди перебування з Богом, боїться відпасти, боїться втратити її. І цей досконалий страх, що постає з цієї любові, проганяє початковий страх; ось тому апостол і каже: «Досконала любов геть проганяє страх»».

І дальше преподобний авва Доротей говорить нам про один закон духовного життя, який дуже хотілося б нам із вами, запам’ятати. Отже, він говорить: «Однак неможливо досягнути досконалого страху інакше, як лише початковим страхом». Отже, якщо людина не боїться Бога, якщо вона не тремтить перед карою, якщо вона не знає про жах вічних мук, то вона не може прийти в страх досконалий. Не може зразу людина ніби заскочити на небо. Не може зразу людина заскочити на саму верхню сходинку досконалості. Потрібно починати поступово, потрібно починати спочатку. Якщо в неї немає початкового страху, то значить немає свідомості власної гріховності, немає смирення, немає віри в те, що Бог є Суддя. А є помилкова віра, помилкова надія на милосердя Боже: «…а нічого, Бог простить». Як можна говорити про страх Божий, коли є любов. Коли я в любові перебуваю, я – син Божий, в мені Святий Дух говорить, так говорять деякі люди, які знаходяться в розгубленості, люди, які не знають початкового страху.

Дальше преподобний авва Доротей подає нам образ святого Василія Великого. Святий Василій Великий так визначає три ступені того, як ми можемо вгодити Богові.

«Бо потрійним чином, як каже Василій Великий, можемо ми сподобатися Богові: або догоджаємо Йому, боячись муки, і тоді перебуваємо в стані раба; або, шукаючи нагороди, виконуємо накази Божі задля власної користі, і тому уподібнюємося наймитам (працівникам); або робимо добро задля самого добра, і тоді ми перебуваємо в становищі сина».

Є деякі християни, котрі вважають, що вони знаходяться в цьому вищому стані – стані синів. Вони вважали для себе низьким і незручним говорити про страх, про вічні муки, про пекло і такі люди стараються ніби знищити саме поняття пекельних мук, поняття пекла, страждань, мук, страху. Для них все в християнстві є такою солодкістю, радістю, потіхою. Звичайно ж, що нам всім хотілося б уникнути страждань, але, на жаль, це неможливо. І, якщо людина так говорить чи робить, то вона це робить, перш за все, через те, що не відчуває своєї гріховності. Не вважає себе гідною муки, але вважає себе ніби недостойною її: «Я ж так люблю Бога, я так багато роблю добра, то за що мене ще наказувати».

Святі починали якраз не з цього і думали якраз не так, і розбійник, розп’ятий на хресті, сказав, що він за свої діла заслужив і отримав все по заслузі. А ми із вами повинні, завжди усвідомлювати, що за наші діла, за наше життя ми достойні мук, ми достойні пекла. Ми повинні боятися цього, ми повинні старатися виправити своє життя, щоб оминути ці муки.

«Бо син, коли досягає зрілого віку і приходить до розуму, – говорить преподобний авва Доротей, – виконує волю свого батька не для того, що боїться бути покараним, і не для того, щоб отримати від нього нагороду, а саме тому зберігає до нього особливу любов і належну батькові пошану, що любить його і впевнений, що все майно батька належить і йому. Такий удостоюється почути: «Ти вже не раб, а син і спадкоємець Божий через Ісуса Христа» (Гал. 4, 7). Такий уже не боїться, як ми сказали, Бога звичайно, тим початковим страхом, а любить Його, як і святий Антоній каже: «Я вже не боюся Бога, а люблю Його». І Господь, сказавши Авраамові, коли той привів для жертвоприношення Йому свого сина: «Нині пізнав, що боїшся ти Бога» (Бут. 22, 12), цим означив той досконалий страх, який постає з любові».

Отже, ми із вами маємо обов’язково розрізняти ці два види страху. Ми повинні обов’язково пам’ятати, що досконалий страх не проганяється любов’ю, а супроводжує любов. Винагяється любов’ю страх первісний, але виганяється тоді, коли ми із вами піднімаємося по драбині досконалості. І, звичайно ж, правильніше було б завжди вважати себе негідними небесного блаженства. Завжди пам’ятати про те, що інший суд людський, а інший суд Божий.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.