«У кожній справі, що трапляється, хоча б вона була вкрай необхідною і вимагала ретельності, не хочу, щоб ви робили що-небудь із суперечками і зі збентеженням, але будьте певні, що кожне діло, як ви робите, чи велике воно, як ми вже сказали, чи мале, є восьмою частиною шуканого; а зберегти свій настрій, якщо і трапиться через це не виконати діла, є три восьмих із половиною».
Попробуйте взяти листок паперу і відобразити дію додавання. Напишіть там: три восьмих плюс одна друга. Скільки всього ви отримаєте? Я думаю, у всіх повинно вийти сім восьмих. Отже, саме по собі діло, як говорить преподобний авва Доротей – це одна восьма, а настрій людської душі – це сім восьмих. Ми з вами знаємо, що Господь може нас ввести в Царство Небесне прямо зараз, ми з вами знаємо, що якщо Він захоче, Він нас прогодує в найстрашніший голод, ми з вами знаємо, що Він збереже нас в лютий мороз і в люту спеку, ми із вами знаємо, що ми не помремо від спраги, ми з вами знаємо, що нічого з нам не станеться, що цей світ влаштований Богом і трудимося ми в цьому світі не тому, що він ніби недосконалий і поганий, а ми хочемо його вдосконалити, а тому що труд є необхідною роботою для нашої душі. Коли ми трудимося, то упокорюється наша душа. Звичайно, що і світ перетворюється нашим трудом. Але якщо Господь захоче, Він зможе все зробити і без нас із вами. І тому головне, звичайно, це не труд, не діло, не робота. Головне є збереження миру в душі, якщо ми із вами будемо вбогими, якщо ми із вами будемо бездомними, але в нашій душі буде мир, ми будемо радісні і щасливі. Якщо ж у нас буде все, про що тільки може подумати людина, а миру в душі не буде, то ми будемо вкрай нещасними, жалюгідними, будемо дуже страждати.
«Чи бачите яка різниця? Отож, якщо ви робите якусь справу хочете досконало й цілковито виконати її, то постарайтеся виконати саму справу, що, як я вже сказав, є восьмою частиною шуканого».
Це є, звичайно, дуже важливий елемент нашого життя – наші справи, але лише восьма частина. Не потрібно, звичайно, її нехтувати, але добре було б у цілісності виконати все те, що заповідав нам Бог.
«… водночас зберегти свій настрій неушкодженим, що становить три восьмих із половиною. Якщо ж для того, щоб виконати діло вашого служіння, виникне потреба наполягти, захопитися, відступити від заповіді й пошкодити собі або іншому, сперечаючись з ним, то не слід втрачати три восьмих із половиною для того, щоб зберегти одну восьму».
Звичайно, що життя наше недосконале і не завжди вдається все довірене в цілісності виконати, але якщо прийдеться вибирати, то краще за все вибрати сім восьмих, ніж одну восьму. Звичайно, що ціль в жодній мірі не виправдає цих наших справ, які ми робимо, щоб її досягнути. Ціль наша інша, ціль наша не в тому, щоб виконати справу, а ціль наша в тому, щоб зберегти мир у своїх душі.
«Тому, якщо ви довідаєтеся, що хтось так чинить, то знайте, що такий нерозумно виконує своє служіння».
Якщо людина прагне виконати справу, зневажаючи свій настрій чи настрій братів, чи настрій людей, які її оточують, і робить він це «або через марнославство, або через чоловіковгодництво сперечається і мучить і себе, і ближнього, щоб потім почути, що ніхто не міг його перемогти».
Дуже часто люди чинять великі справи, але чинять ці великі справи на сльозах, болю інших людей. Будують міста, єгипетські піраміди, завойовують народи, але за рахунок чого все це відбувається. Скільки горя, скільки сліз ці великі справи принесли на землю.
«О! Яка напрочуд велика відвага!».
З іронією говорить авва Доротей, відвага така, що людина зробила свою справу і ніхто не зможе її перемогти, вона все таки добилася свого.
«Це не перемога, браття, це втрата, це погибель, якщо хтось сперечається і спокушує брата свого для того, щоб виконати діло свого служіння. Це означає задля восьмої частини втратити три восьмих із половиною. Якщо залишиться невиконаним діло служіння – втрата невелика; всіх справ не переробиш – істина відома, сперечатися ж і спокутувати брата, не даючи йому необхідного, або віддати перевагу справі служіння і відступити від Божої заповіді – це велика шкода».
В Євангелії ж ніде не написано, що ми з вами повинні виконувати якійсь великі справи. Там не сказано, що ми повинні займатися будуванням великих міст, це, звичайно, добре і потрібне. Але головне все ж таки мир у душі. Там не сказано, в Євангелії, що ми із вами маємо турбуватися про розвиток церковного мистецтва. Звичайно, це добре і потрібне, але все ж таки це не головне. Там не сказано, що ми повинні займатися наукою, не сказано, що ми повинні своїх дітей навчити обов’язково англійській, німецькій, французькій мові, навчити їх малювати, віддати їх в музичну школу, чи ще щось. Там цього не сказано. Але, там йде мова про те, щоб діти виховувалися у страху Божім. В Святому Письмі говориться, як ми повинні із вами виховувати своїх дітей. Сказано про головне і тому, якщо ми не виконаємо оцих якихось великих справ, але якщо збережемо мирний настрій своєї душі, і збережемо любов, тоді ми виконаємо головне.
Так і жили християни, і про них говорили: «Дивіться, як вони люблять один одного». Люблять, звичайно ж, з благоговінням, і, звичайно ж, зі страхом. І на цю любов, яка раніше була між християнами звертали погляди всі язичники, які здійснювали великі справи. Ця любов навертала їх до християнства. Тому що насправді, що може бути вищим за любов. Якій справу ми із вами надамо перевагу, ніж любові. Звичайно ж, любов, мир, радість – це головне щастя, яке є в нашому людському житті.
Тому говорю вам, навіть так говорить авва Доротей, попереджає своїх послушників. Говорить до них: «Якщо і я пошлю кого-небудь із вас у якійсь потребі, і він побачить, що виникає збентеження або інша якась шкода, полишіть діло і ніколи не шкодьте собі самим чи один одному; але нехай ця справа полишиться і не буде її виконано, лишень не бентежте один одного, бо втрачаєте ви три восьмих із половиною і зазнаєте більшої шкоди, а це – явний нерозум».
Він навіть говорить, якщо я скажу вам щось, то ви тоді краще мене не слухайте, а зберігайте мир і не чиніть шкоди один одному.
Може, звичайно, той подумати і сказати, ну ось тепер ми всі будемо жити як в монастирі. Будемо працювати потрохи, щоб зберегти мир, бо якщо багато буду працювати, то виникає якесь збентеження, тяжко буває, на роботі тяжко з людьми, а я якось буду так на хліб з водою собі зароблю, а більше нічого робити не буду. Чи може взагалі на роботу краще не ходити, а займатися збиранням милостині. Сів біля воріт, там, де-небудь біля свого дому, чи в якомусь людному місці, зняв шапку, чи слова написав, прошу, подати мені і зібрав там собі на окраєць хліба із водою. Там діти голодують, але нічого, головне – мир. Звичайно, що не це має на увазі авва Доротей. Він попереджає нас і ще раз говорить, щоб ми зрозуміли його правильно.
«Кажу ж я вам це не для того, щоб ви негайно віддавалися малодушності й полишали діло або нехтували ним і легко кидали його, гнітили свою совість, бажаючи уникнути скорботи».
Не про це він говорить, кожна справа пов’язані із скорботою, кожна справа потребує жертв, кожна справа, яку творимо у цьому світі – справа блага, добра, завжди є подвиг, завжди противляться цій справі злі духи, і злі люди також. Не про це він говорить. Ось, якщо людина в цьому випадку через малодушність залишає цю справу, не бажаючи зневажити, то він робить неправильно.
«Не для цього говорю, щоб полишали справу чи легко кидали її, і також не для того, щоб не слухалися».
Не для цього говорить авва Доротей, і говорить він не для того, щоб кожен із вас казав: «Я не можу цього зробити, мені це шкодить, це мене засмучує».
Ходити на роботу, бо мене це засмучує. Тяжко, звичайно, вийти на вулицю, штовхатися в метро в натовпі людей, їхати кудись, тоді краще я вдома посиджу.
«Бо в такий спосіб ви ніколи не виконаєте ніякого служіння і не зможете зберегти Божої заповіді».
Ми повинні працювати, в поті лиця свого трудитися. Жінки повинні народжувати і виховувати дітей. Чоловіки повинні працювати.
Авва Доротей говорить, щоб не було смутку і скорботи в ближніх, якщо є якась суперечка, якщо є якась заздрість, то тут потрібно поступатися іншому в творенні цієї справи.