Про Страх Божий (повчання 4, частина 12)

«Старайтеся усіма вашими силами з любов’ю виконувати кожне ваше служіння, зі смиренномудрістю, схиляючись один перед одним, поважаючи і просячи один одного, бо немає нічого сильнішого від смиренномудрості».

Він говорить про те, щоб наші справи, тут на землі, ми робили зі смиренномудрістю, з любов’ю, в мирі. Ось про що він говорить.

«Однак якщо колись хтось побачить, що сам він чи його ближній журиться, то залиште діло, яке призводить до спокуси, поступайтеся один одному, не наполягайте на своєму аж до того, щоб настала шкода; бо краще, як я тисячу разів уже казав вам, щоб діло не виконалося так, як ви хочете, але нехай буде так, як станеться і як вимагає того потреба, ніж щоб через ваші зусилля або самовиправдання, хоча б вони й були слушні, ви бентежили або ображали один одного і через це втрачали багато задля малого».

Тут він повторює багато-багато раз одне і те ж. Врозумляючи своїх послушників, врозумляючи своїх іноків в своїм монастирі, і врозумляє нас із вами, котрі ніяк, як ті недбайливі учні, нічого не можуть запам’ятати, і нічого не можуть виконати.

«Трапляється ж часто, що хтось втрачає і те, й інше й абсолютно нічого не виконає: така властивість тих, які люблять сперечатися».

Тобто іноді буває, що людина хоче на своєму наполягти і втрачає мирний настрій заради справи, але і справа сама не виходить, тому що таку справу не благословляє Бог.

«Зі самого початку всі діла, які ми робимо, робимо для того, щоб отримати від них користь. Яка ж користь, якщо ми не смиряємося один перед одним, а, навпаки, бентежимо й ображаємо один одного! Хіба ви не знаєте, що сказано в Патерику: «Від ближнього – життя і смерть»?

Прекрасно, бачити як, ніби від Бога життя і смерть, але тільки через ближнього, тому що як ми відносимося до ближнього, так само ми відносимося і до Бога. Ми можемо уявляти собі, що ми уміємо любити Бога, благоговіти перед Ним, поклонятися Йому, але якщо цього благоговіння немає по відношення до наших ближніх, то немає його і до Бога. Ми обманюємо самі себе.

«Повчайтесь завжди в цьому, браття, наслідуйте слова святих старців, старайтеся з любов’ю і страхом Божим шукати своєї користі і братів ваших: таким чином можете від усього, що з вами трапляється, отримувати користь і досягати успіхів із Божою поміччю».

Спокуси допускаються Богом не для того, щоб ми сумували, не для того, щоб ми зневірялися, не для того, щоб ми впадали в безвихідне становище, не для того, щоб ми нарікали, не для того, щоб ми гнівалися, а для того, щоб ми їх долали, щоб ми ставали сильнішими, вчилися смиренню і любові.

«Сам Бог наш, як чоловіколюбець, – говорить преподобний авва Доротей вкінці свого повчання, – нехай дарує нам Свій страх, бо сказано: «Бога бійся і заповіді Його зберігай» (Екл. 12, 13)».

Цей старозавітній вислів не скасовується в Новому Завіті, хоча Бог є Любов, але ця любов до Бога в нас повинна обов’язково з’єднуватися з благоговійним страхом, тому що в наш час, на жаль, це слово «любов» воно перекручується і сприймається зовсім не так, як його розуміли всі Святі Отці, які знали істинну любов.

«Отже, просить вкінці авва Доротей, щоб Бог наш дарував нам страх свій, тому що це вимагається від кожної людини. Самому ж Богові нашому нехай буде слава і влада на віки». Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *