Про Страх Божий (повчання 4, частина 3)

Преподобний авва Доротей попереджає, нас:

Отже, коли ми починаємо з допомогою Божою робити добро, в той же час повстають на нас ворожі напади. І людина подвизається, трудиться, сокрушається, не лише боячись повернутися знову до злого, а й сподіваючись нагороди за добро, подібно до наймита. І так, терплячи напади від ворога, борючись із ним і опираючись йому, вона чинить добро, але з великою скорботою, з великими труднощами. Коли ж він отримає поміч від Бога і здобуде певні навички у добрі, тоді бачить спокій, тоді смакує мир, тоді відчуває, що означає смуток боротьби, а що радість і веселість миру. І потім уже шукає миру, наполегливо прагне до нього, щоб осягнути його, здобути цілковито й оселити в собі.

Ось тут дуже детально описує преподобний авва Доротей, як людина піднімається із сходинки на сходинку, як від одного вчинку переходить до іншого, як міняється налаштування її душі в цій неперервній боротьбі з ворогом

Що може бути, – говорить преподобний авва Доротей, – блаженнішим від душі, що сподобилася досягти такої міри духовного зросту? Такий перебуває в гідності сина; бо воістину «блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Хто відтоді може спонукати цю душу чинити добро задля чогось іншого, крім насолоди тим самим добром? Хто може знати цю радість, крім того, хто відчув її? Ось тоді такий, як ми вже кілька разів казали, пізнає й досконалий страх.

Страх втратити цю радість, страх втратити цей спокій, мир. Цього страху не знає той, хто не знає цієї радості і миру.

«Ось ми чули тепер, в чому полягає досконалий страх святих і в чому полягає початковий страх, властивий нашому душевному станові, від чого людина починає і чого досягає через страх Божий. Тепер ми хочемо довідатися про те, як страх Божий вселяється в нас, і хочемо сказати, що нас відлучає від страху Божого».

Тут подає нам авва Доротей деякі діяння, внутрішні діяння, які можуть допомогти нам, тим, котрі не мають страху Божого але хочуть його отримати. Будемо з вами уважними для того, щоб почуте запам’ятати, і, обов’язково, використати в нашому житті.

«Отці сказали, що людина здобуває страх Божий, якщо, перше, має пам’ять про смерть і пам’ять про муки, друге, якщо щовечора перевіряє себе, як вона провела день, і щоранку – як проминула ніч, третє, якщо не буде зарозумілою у поводженні і, на кінець, четверте, якщо перебуватиме в близькому спілкуванні з людиною, котра боїться Бога».

Звичайно, що легше людині вчитися, коли вона бачить приклад для наслідування. І в дитинстві ми із вами вчилися дуже легко, тому що наслідували своїх батьків, наслідували дорослих. Нас вчили говорити не в школі, а ми вчилися говорити, наслідуючи тих людей, котрі оточували нас. Навчалися ходити, навчалися міміці, навчалися якихось жестів, вчилися багатьом речам, наслідуючи наших учителів, якими були наші батьки. Так само буває і в духовному життю. Звичайно, що людина не може навчитися всього через книги. Завжди, в кожному навчанні дуже важливим, щоб у людини був вчитель. У лікарському та художньому мистецтвах, в науці, вчитель робить дуже багато, це найголовніше для людини. Правда, що бувають такі самородки, котрі самі доходять до пізнання істини. Серед святих були такі, які через книги пізнавали істину. Таким був преподобний Паїсій Величковський, який не знайшов собі наставника і, приїхавши на святу гору Афон, найшов рукописи, через які дізнався про шлях спасіння. Цього шляху він навчив інших і через нього відродилася традиція старчества. А, прийнявши від нього цю благодать, це знання, старці передавали уже знання із уст в уста. Передавали через спадкоємство один одному і навчалися на прикладі своїх вчителів.

Бо як говорять, – пише преподобний авва Доротей, – що один брат спитав якогось старця: «Що мені робити, отче, для того, щоб боятися Бога»? Старець відповів йому: «Іди, живи з людиною, яка боїться Бога, і тим самим, що вона боїться Бога, навчить вона й тебе боятися Бога».

Чи можна, дорогі брати і сестри, в наш час знайти таких людей? Я думаю, що потрібно їх шукати. І потрібно шукати в людях, які нас оточують і інші чесноти, якщо ми бачимо в людині якусь чесноту, ми повинні старатися обов’язково наслідувати її. Навіть старатися в інших бачити добре, щоб бути учнями цих людей, які мають деякі знання про це добро. Звичайно, що в наш час таких людей знайти є дуже тяжко. І чим дальше, тим буде ще важче. Саме для нашого часу написані книги, котрі ми із вами читаємо, для того щоб, коли не стане вчителів, коли не буде явних святих, коли святі приховають себе від людей. Це, напевне, якраз і є наш час. Але, коли ми побачимо когось, хто боїться Бога, то повинні, звичайно, в нього вчитися.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *