Про Страх Божий (повчання 4, частина 4)

«Проганяємо ж страх Божий від себе тим, що робимо протилежне цьому: перше, не маємо ні пам’яті про смерть, ні пам’яті про муки, друге, не зважаємо на себе самих і не перевіряємо себе, як проводимо час, але живемо недбало; третє, спілкуємося з людьми, які не мають страху Божого, і четверте тим, що не оберігаємося від зухвалості».

Задумаймося, хто нас оточує на вулиці? Християни, святі, монахи, подвижники – ні, на жаль, люди сліпі, які не знають Бога. Ми не можемо з вами їх осуджувати, але повинні знати, що це люди, які живуть зовсім не так, як цього навчає преподобний авва Доротей.

Дальше преподобний авва Доротей говорить про зухвалість:

Він говорить, що остання зухвалість – гірше за все. Це цілковита погибель. Бо ніщо так не відганяє від душі страх Божий, як зухвалість. Тому, коли запитали авву Агатона про зухвалість, він сказав: «Вона подібна до сильного палючого вітру, від якого, коли він подує, усі втікають, і який псує всякий плід на деревах».

В пустині, де вони жили, напевно, дули такі страшні вітри.

«Чи бачиш, брате, силу цієї пристрасті? Чи бачиш її лютість? І коли його знову спитали: «Невже зухвалість така шкідлива?», він відповів: «Немає пристрасті шкідливішої від зухвалості, бо вона є матір’ю всіх пристрастей». Досить добре й розумно сказав він, що вона є матір’ю всіх пристрастей, тому що вона відганяє страх Божий від душі. Бо якщо «страхом Господнім ухиляється всякий від зла» (Прип. 15, 27), цитує преподобний авва Доротей притчі, то, звичайно, там, де немає страху Божого, є всяка пристрасть. Бог нехай визволить наші душі від всезгубної пристрасті – зухвалості».

Ми якось говорили із вами, що святі отці пропонують нам деяку класифікацію пристрастей, які діють у нашій душі. Святі отці говорять, що всі пристрасті починаються від пристрасті самолюбства зухвалість і є якраз проявом цієї пристрасті. Коли людина зухвала, коли вона веде себе по-хамськи, то вона, звичайно ж, догоджає тільки собі. Вона нікого не помічає навколо себе, вона не перед ким не благоговіє, нічим не обмежує своїх вчинків, своїх дій. Вона робить тільки так, як хоче сама. Вона робить тільки те, що приємне їй. І робить те, що вважає за справедливість, тільки те, що він вважає за правильне. Але, на жаль, ми із вами, дорогі брати і сестри, всі виховані в хамському відношенні один до одного. У нашому суспільстві усунуті різні норми моралі, всякі етичні норми, тепер не діє жоден етикет, тепер люди не вчаться відноситися один до одного благоговійно, не вчаться тримати деяку дистанцію по відношенні до своїх ближніх, не поважають старших, не турбуються про молодших, не поважають рівних собі. І тепер цей гріх зухвалості, який протікає із самолюб’я, звичайно, що є гріхом всіх нас.

«Зухвалість, – говорить преподобний авва Доротей, – буває різноманітна: можна бути зухвалим по-перше, словом, по-друге, дотиком, і, по-третє, поглядом. Через зухвалість один впадає в пустослів’я, говорить мирське, робить смішне і спонукує інших до непристойного сміху. Це є перша зухвалість. Зухвалістю є й те, коли хтось доторкнеться до іншого без потреби, коли підніме руку на когось, хто сміється, штовхає кого-небудь, вирве в нього що-небудь з рук, безсоромно дивиться на когось».

Це зухвалість. І ми з вами бачимо, що робиться в наш час. Ми бачимо, що люди в наш час не охороняють ні свій язик, ні свої руки, ні свої очі, від зухвалого відношення до інших.

«Третє, коли безсоромно хтось дивиться на інших – усе це робить зухвалість, усе це відбувається через те, що в душі немає страху Божого, і через це людина потрохи приходить і до цілковитого недбальства. Ось тому коли Бог давав заповіді закону, нагадує нам преподобний, Він сказав: «Зробіть благоговійними синів Ізраїля» (Лев. 15, 31), бо без благоговійності й сорому людина не шанує і самого Бога і не зберігає жодної заповіді. Ось тому немає нічого шкідливішого від зухвалості; ось тому вона і є матір’ю всіх пристрастей, тому що вона проганяє благоговіння, проганяє страх Божий і породжує зневагу; а через те, що ми зухвалі між собою і не соромимося один одного, трапляється, що ми й лихословимо, й ображаємо один одного. Буває, що хтось із вас, побачивши щось некорисне, відходить і осуджує це, і вкладає те в серце іншому своєму братові, і не лише сам собі шкодить, але шкодить і своєму братові, вливаючи в його серце лиху отруту. І часто трапляється, що ум того брата був зайнятий молитвою чи іншою доброю справою, а цей приходить і втягує його в пустослів’я, і не тільки позбавляє його користі, а й уводить у спокусу; а немає нічого тяжчого, нічого згубнішого, як шкодити не лише собі, а й ближньому».

Пам’ятаєте, що говориться в Писанні про тих, хто спокушає цим малих, що було б краще? Було б краще, щоб їм було повішено жорно на шию і були скинуті в воду, щоб там втопилися, то для них було б кращим, ніж спокушати своїх ближніх. На превеликий жаль, ми із вами про це також не думаємо і наше спілкування дуже часто стає зневажливим, ми передаємо злі думки, злі бесіди, злі чутки і знаходимо задоволення в осудженні інших, замість того, щоб викривати зло, якби викриваючи його своєю любов’ю, тобто не говорити про нього, а говорити тільки добре. Зараз весь світ став богозневажливим. Подивіться, що пишуть в газетах, подивіться, що показують по телевізорі, подивіться над чим сміються. Сміються над недоліками інших, знущаються над усім, немає нічого святого, що зараз не піддавалося б висміюванню. Подивіться, що наповнює сторінки газет, що є новиною для теперішнього світу – зло, біда, якесь насилля над іншими. Ось, що із задоволенням передається, ось про що із задоволенням говориться.

«Тому добре нам, браття, мати благоговіння, боятися шкодити собі та іншим, шанувати один одного й остерігатися навіть дивитися один одному в обличчя».

Ось це, дорогі брати і сестри, для нас є дуже дивним. Остерігатися навіть дивитися один одному в обличчя. Ось, як поводили себе монахи.

«Бо й це, дивитися один одному в обличчя, як сказав хтось зі старців, є видом зухвалості».

Куди ж нам з вами до цього…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.