Про Страх Божий (повчання 4, частина 6)

«Отже, – говорить нам преподобний авва Доротей, – постарайтеся, як ми вже сказали, стримувати свій язик, щоб не сказати чогось лихого ближньому й нікого не спокусити ні словом, ні ділом, ні поглядом, ні іншим якимось чином, і не будьте швидкими до дратівливості, щоб ви, коли хтось із вас почує від брата свого (неприємне) слово, не обурювалися відразу з гнівом, не відповідали йому зухвало й не залишалися ображеним на нього; це неприйнятне для тих, які хочуть спастися, не личить тим, що подвизаються».

«Призиває нас авва Доротей здобудьте страх Божий і з благоговінням зустрічайте один одного, схиляючи кожен свою голову перед своїм братом, як ми вже сказали. Кожен нехай смиряється перед Богом і перед братом своїм і відсікає свою волю. Справді добре, якщо хтось, роблячи яке-небудь добре діло, віддасть перевагу в ньому своєму братові і поступиться йому – такий отримає більшу користь, ніж той, якому він поступиться».

Навіть, якщо ми робимо щось добре, і, роблячи це зустрічаємо із волею нашого ближнього, який хоче зробити по-іншому, то краще віддати перевагу мирному налаштуванню своєї душі і мирному налаштуванню душі ближнього, ніж зробити добру справу. Тому що, звичайно що, жодні діла, зроблені в цьому світі не зрівняються з душею. Душа має набагато більшу цінність, ніж усі діла. Нічого не залишиться із того, що є на землі, залишаться наші душі, наші воскреслі тіла в Царстві Небесному. Діла творяться для спасіння нашої душі, а не для того, щоб через них погубити свою душу і душу ближнього.

Продовжуючи своє четверте повчання про страх Божий преподобний авва Доротей говорить про себе. Апостол Павло призиває християн наслідувати його, як він наслідує Христа. І дуже часто вчитель, бажаючи навчити учня, показує йому щось, що учень повинен повторити. Тому святі, які володіли глибоким смиренням, іноді, заради користі учнів говорили про себе.

«Не знаю, – говорить авва Доротей, – чи зробив я колись що-небудь добре, але якщо Бог покрив мене, то знаю, що покривав тому, що я ніколи не вважав себе кращим за свого брата, а завжди ставив брата свого вище від себе».

І дальше авва Доротей розказує про те, як він служив старцю авві Йоану Пророку. І, починаючи розмову про цього великого старця, він, ніби забуває про те, що хотів сказати. І розказує про те, що говорив старець, як він служив йому. Говорить, тому що, очевидно, спогади про старця не можуть не вилитися із його душі, показуючи його величезну любов і відданість цьому старцеві.

«Коли я ще був у монастирі авви Серіда, трапилося, що служитель старця авви Йоана, учня авви Варсанутія, захворів, і авва звелів мені служити йому. А я, – говорить преподобний авва Доротей, – і двері його келії цілував ззовні з таким самим почуттям, з яким інший поклоняється чесному хресту, тим більше був я радий йому служити».

Зовнішні двері цілував авва Доротей, з таким почуттям, з яким інший поклоняється чесному хресту. Дивовижний образ благоговійного відношення до свого духовного наставника. В наш час, коли ми із вами, дорогі брати і сестри, втратили страх Божий, ми, напевне, до Хреста на Хрестопоклонну неділю не прикладаємося з таким почуттям, з яким авва Доротей цілував двері келії свого старця. Відбувається це, напевне, тому що в нашій душі є інший предмет до поклоніння, наше особисте «Я». коли людина живе собою, коли вона поклоняється сама собі, спішить виконувати свою волю. Вона не вміє поважати інших, не вміє слухати інших, не має в своїй душі почуття благоговіння.

«І дальше преподобний авва Доротей вигукує: Та й хто не захотів би удостоїтися послужити такому святому?»

І, звичайно що, авва Доротей і інші святі зійшли на вершину святості, тому що були учнями дивних старців і були учнями старанними. Так і ми із вами, як хочемо чогось досягнути в духовному життю, звичайно, що повинні почитати та поважати своїх духовних наставників.

«Саме слово цього старця, – говорить авва Доротей, – було гідне подиву».

І дальше він говорить, про що говорив йому старець, говорив йому старець зовсім небагато, але ці слова він повторював не раз і ці слова запали в серце авви Доротея.

«Щодня, коли я, закінчивши моє служіння, робив перед ним поклін, щоб отримати від нього прощення і піти».

Зауважте, як він прощався зі своїм старцем, творячи поклін.

«Він завжди говорив мені щось: у старця був звичай повторювати чотири вислови, і, як я вже казав, щовечора, коли мені треба було йти, він завжди говорив мені, крім усього іншого, один із цих висловів і починав так…».

І тут він розказує про те, як старець, зазвичай говорив, передаючи такі характерні слова, які, звичайно що, може не такі вже і важливі, але дорогі для авви Доротея. Звичайно, що дорогі і для нас із вами, тому що передають таку деяку своєрідність мови цього дивного святого – авви Йоана Пророка.

«Сказав я одного разу, – бо в старця був звичай до будь-якої бесіди додавати: «Сказав я одного разу, брате», – Бог нехай збереже любов. Це продовжується мова старця. Отці сказали. І дальше іде самий висловів, один із чотирьох, які повторював старець.

«Через оберігання совісті щодо ближнього народжується смиренномудрість».

В дослівному перекладі з грецької мови ці слова можна перекласти так: «оберігати себе, щоби ні в чому не спокусити брата» від цього народжується смиренномудрість. Значення оцих слів, звичайно, що одне і теж.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *