Про Страх Божий (повчання 4, частина 9)

Продовжуюючи своє повчання Авва Доротей він говорить про зовсім не пристойний випадок:

«Та інший також, чи через спокусу, чи з простоти, Бог знає чому, протягом чималого часу щоночі пускав свою воду над моєю головою, так що і саму мою постіль бувало нею змочено».

Незручно пояснювати, про що тут написано. Я думаю, що багато із вас догадалися про що йде мова, то, напевно, здивується про велике смирення авви Доротея, тому що він нічого на це не відповідав, нічого не говорив. Але терпів мовчки цей зовсім уже непристойний вчинок свого брата.

«Також і деякі інші з братів приходили щодня».

Деякі інші, напевне, не любили авву Доротея, чогось в монастирі ці брати.

«… і тріпали свої підстилки перед моєю келією, і я бачив, як безліч блощиць назбирувалося в моїй келії, так що я не в змозі був убивати їх, бо їх була сила-силенна від спеки. Опісля ж, коли я лягав спати, всі вони збиралися на мене, і я засинав лише від сильної втоми; коли ж я вставав зі сну, бачив, що все моє тіло було покусане».

Яка страшна спокуса. Звичайно, що це не просто монахи не злюбили авву Доротея, а, напевне, це диявол повстав на нього через людей. І Бог випробовував його наміри, випробовував твердість його душі, випробовував його вірність монашим обітам, монашому життю.

«І говорить авва Доротей: проте я ніколи не сказав кому-небудь із них: «Не роби цього» чи «Навіщо ти це робиш?».

Він навіть не те, щоб на них не сварив, не те, щоб піти і розказати про них, не те, щоб на них поскаржитися, ну, неможливо ж так, подивіться кожну ніч він, бідний не спав. І все тіло його було покусане цими комахами. Як же можна таке терпіти? Ну, одну ніч, дві, але, напевне, тут було не одна і не дві ночі, котрі він провів в таких муках, без сну. Спав лише тоді, коли зовсім втомлювався. Але не сказав, зовсім не дорікнув, навіть не попросив, щоб вони не робили цього. Хоча це було б правильніше так зробити, він вирішив терпіти і терпіти до кінця.

«І я не пригадую, щоб я коли-небудь вимовив слово, яке могло б збентежити або образити брата».

Звичайно що, до такого ступеня терпіння ми з вами, напевно, не дійдемо ніколи, дорогі брати і сестри. Але, хоча б в малому наслідувати авву Доротея, хоча б в малому постаратися повторити все те, що він зробив, ми з вами повинні, якщо хочемо навчитися смиренномудрості, якщо хочемо навчитися любові.

«Навчіться і ви, – говорить до нас авва Доротей, – «носити тягарі один одного»»…

Тягарі інших – це їх недосконалість, це дуже часто їх гріхи, це дуже часто їхні вчинки, через які діє ворог людського роду, ворог нашого спасіння – диявол. Це і є тягарі інших людей, які, нас Господь призиває носити.

«Навчіться і ви, – говорить до нас авва Доротей, – «носити тягарі один одного» навчіться благоговіти один перед одним»…

Благоговіти один перед одним: чоловік перед дружиною, дружина перед чоловіком, діти перед батьками, батьки перед дітьми, тому що, приймаючи дітей, вони приймають Самого Христа. Брати перед братами, сестри перед сестрами, брат перед сестрою, сестра перед братом. Всі ми повинні навчитися благоговіти один перед іншим. Підлеглий перед начальником, начальник перед підлеглими, які довірені йому Богом. Благоговіти – слово, яке в нашому столітті давно забуте, але не повинно бути забутим нами християнами.

«… і якщо хтось із вас почує від кого-небудь неприємне слово або якщо зазнає чогось понад сподіваного, то він не має відразу впадати в легкодушність або негайно спалахувати гнівом».

Тобто потрібно терпіти понад сподіваного. Ми нераз говоримо: «Аж цього я від нього ніяк не сподівався». Потім починаємо обурюватися. Можна очікувати всякого, але ось цього – ніяк не можна. І цим ми ніби оправдовуємо своє обурення.

Авва Доротей говорить нам, що навіть якщо ми і потерпимо що-небудь понад сподіваного, то не повинні впадати в малодушність, чи в ту ж хвилину обурюватися гнівом. І пояснює для чого це потрібно.

«Щоб під час подвигу і користі не виявився він тим, який має серце розслаблене, безтурботне, нестійке, що не може витримати жодного нападу».

Серце християнина повинно бути твердим, якщо ми знемагаємо в терпіннях, в спокусах, якщо ми розслаблюємося, то серце стає безтурботним, нетвердим і не може воно стримувати і інших спокус, котрі будуть послані Богом, для того, щоб укріпити нас, а не для того, щоб ми піддалися цим спокусам, щоб розгнівалися, розсердилися, обурилися.

І далі приводить нам авва Доротей приклад дині. Пояснюючи, яким має бути наше серце. Він говорить, щоб не сталося з нами так, як це відбулося із динею.

«Як буває з динею: якщо хоча б маленька гілочка доторкнеться до неї, негайно в ній з’являється пошкодження, і вона гниє»…

Наше серце не повинно бути такою динею, дорогі брати і сестри.

«Навпаки, – говорить авва Доротей, – майте серце стійке, майте великодушність: нехай ваша любов один до одного перемагає все, що вам трапляється».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *