На початку цього поучення преподобний авва Доротей наводить цитату із Біблії.
«Премудрий Соломон говорить у Приповідках: «Ті, які не мають управління, падають, наче листя; спасення ж є у раді великій» (Прип. 11, 14). Чи бачите, браття, силу цього вислову? Чи бачите, чого навчає нас Святе Письмо?, – говорить нам преподобний авва Доротей, – Воно повчає нас не покладатися на самих себе, не вважати себе розумними, не вірити тому, що можемо самі управляти собою, бо ми маємо потребу в допомозі, потребуємо наставників у Бозі. Немає нещасніших і ближчих до погибелі людей від тих, які не мають наставника на Божому шляху».
Звичайно, напевне, слухаючи ці слова, дорогі браття і сестри, ви всі мабуть зітхаєте і говорите, що ми дуже хотіли б, щоб у нас були наставники, але немає їх. Але, знаєте, святі Отці говорять протилежне. Вони говорять, що немає наставників, тому що немає людей, які хотіли б слухатися, хотіли б шукати Волю Божу.
Дальше авва Доротей дуже гарно пояснює цей образ.
«Листя спочатку завжди буває зелене, квітуче й гарне, потім поступово засихає, падає, і, врешті, ним нехтують і топчуть його. Так і людина, яку ніхто не провадить, спочатку завжди має ревність до посту, до чування, мовчання, послуху та до інших добрих діл; потім ця ревність потроху холоне, і вона, не маючи нікого, хто б повчав її, підтримував і запалював у ній цю ревність, подібно до листя, бездушно засихає, падає і стає, зрештою, рабом ворогів, і вони роблять з нею, що хочуть».
Довелось якось читати твір, який написали в християнській гімназії діти в п’ятому класі. В цьому творі вони пояснювали вірш Пушкіна, в якому Олександр Сергійович Пушкін перекладає на вірші молитву Єфрема Сиріна, яку читають в часі Великого посту. І ось вони пояснювали слова, які зустрічаються у цьому вірші. Хтось із дітей написав, що властолюбство – це така властивість, коли людина любить починати якусь справу, але не любить її закінчувати. Звичайно, що це не зовсім так. Ми самі знаємо, що властолюбство – це любов до влади, але є така у нас пристрасть, яку деякі святі Отці називають любов’ю до новизни, коли людина любить щось нове робити, але ніколи не доводить справи до кінця. І говорять, що вороги наші вони на початку кожної справи нас примушують її робити, допомагають, навіть прагнуть розбудити в нас якусь велику ревність в творенні якоїсь справи, а потім відступають і справа залишається дуже часто незакінченою. Ось таке часто буває з тими, в кого немає порадника, хто приховує свої думки від своїх духівників.
«Про тих же, які відкривають свої помисли і вчинки і роблять усе з радою, Писання говорить: «Спасення ж є у раді великій». І дальше авва Доротей пояснює: Не каже: «У раді багатьох», тобто, щоб із кожним радитися, а що треба радитися про все звичайно з тим, кому довіряємо, і не так, щоб одне говорити, а інше замовчувати, але про все відкривати і про все радитися. Такому і є вірне спасіння «у раді великій».
Отже, по-перше, спасіння у раді великій, це коли ми радимося не з усіма підряд, але радимося з кимось одним. Є такі люди, які сповідаються у різних священиків і з кожним із них радяться. Я думаю, що якщо вони радяться навіть із дуже добрими священиками, можуть виникати протиріччя. Один священик скаже одне, другий скаже щось друге, а третій скаже, знову ж, щось третє. І людина зможе вибрати те, що їй довподоби, тому краще всього радитися із якимось одним священиком, мати одного духівника. І, крім того, тут говориться, що не можна радитися про щось одне, але потрібно старатися все відкривати духівнику. Це легко було зробити тим монахам, які жили в обителі преподобного авви Доротея, але, звичайно, що тяжко це зробити нам, бо ми живемо в містах чи селах, тому що нам весь час бракує часу, життя весь час таке насичене. Ми багато часу тратимо на дорогу, в нас не вистачає сил, нам потрібно більше спати, ніж потрібно це робити людям, які живуть в пустині чи в лісах, де чисте повітря, де тиша. В нас із вами життя якесь інше, але, тим не менше, з кимось радитися і мати такого порадника, я думаю, необхідно всім нам. І, слава Богу, зараз в нас є багато гарних духівників, є досвідчені священики, є священики, які дійсно можуть підтримати і допомогти на дорозі духовного життя. І, звичайно, що з ними потрібно радитися і мати до них довіру. Деякі запитують, про що ж можна запитувати, отче, про що не можна говорити. Не можна ж про все розказати священику. Звичайно, що не потрібно турбувати священика через якісь дрібниці. Не раз дзвонять до священика і запитують: «Отче, а що мені робити: мені потрібно і до екзамену готуватися і в гості мене запросили. Як мені поступити, куди мені піти?». Напевне, це не той випадок, коли потрібно дзвонити священику додому, відривати його від відпочинку, йому також, напевно, потрібно відпочити. Але, потрібно мати довір’я, потрібно нічого не приховувати від священика, потрібно бути готовим все йому відкрити, про все йому розказати. Ось, коли є така довіра, коли запитують не тільки в тих випадках, коли не знають як поступити, але коли запитують про всі важливі справи. В часі Посту радяться, як провести Піст, перед літнім відпочинком беруть благословення, щоб кудись поїхати, якось провести свій літній відпочинок. Перед тим, як поступити в інститут, чи перевестися на якусь іншу роботу, то теж потрібно, обов’язково, радитися зі священиком. І, час від час, не кожну, звичайно ж, Сповідь, але в час Сповіді в період Великого посту, запитують у священика і про якісь менші справи: про правило, яке потрібно читати кожного дня, про те, як потрібно поступити в тому чи іншому випадку. І ось ці поради духівника, вони, звичайно, що можуть допомогти людині уникнути сітей диявола, можуть допомогти уникнути самовілля і самовдоволення.