«Бо якщо людина відкривала не все, що її стосувалося, й особливо якщо вона була полонена поганою звичкою або була в лихому товаристві, то диявол знаходить у ній одне якесь пожадання або лише самовиправдання і цим скидає її додолу».
І дальше преподобний авва Доротей розкриває нам мистецтво такого диявольського обману, розкриває тайни диявола, коли він спокушає нас
«Коли диявол бачить, що людина не хоче грішити, то він не настільки недосвідчений у чиненні зла, щоб навіювати їй які-небудь явні гріхи, і не каже їй: «Піди вчини розпусту» чи «Піди вкради», бо він знає, що ми цього не хочемо, а він не вважає потрібним навіювати нам те, чого ми не хочемо; але знаходить у нас, як я вже сказав, одне пожадання чи лише самовиправдання і тим під виглядом доброго шкодить нам. Тому знов сказано: «Лукавий чинить лихо, коли поєднується з праведним» (Прип. 11, 15). Лукавим є диявол, він чинить лихо тоді, «коли поєднується з праведним».
Тут дуже важливо нам із вами запам’ятати, що диявол, звичайно, не наскільки вправний, щоб зразу штовхати нас до якихось грубих, страшних, відкритих гріхів. Він, звичайно, спочатку робить помилковий маневр, він починає говорити із нами в глибині нашої душі, він заносить свої помисли в наше серце і помисли ці інколи бувають нешкідливі на перший погляд: ну, чому б тобі не подивитися ось туди, чому б тобі не поглянути, що показують по іншій програмі по телевізору, чому б тобі не поцікавитися тим, що читає в метро твій сусід. Потрібно ж, звичайно, знати, що відбувається в світі, може там щось цікаве є в цій газеті чи в цьому журналі. І інші подібні помисли він вкладає в нашу душу, і коли вже відкривається наш послух, коли ми слухаємося цього помислу, коли ми довіряємо цьому своєму почуттю, коли ми виконуємо це наше бажання, тоді уже диявол захоплює наше серце в більшій мірі, і через більші гріхи понижує нас і заставляє нас робити гріхи дуже тяжкі і дуже страшні. Диявол поєднується з праведним.
І дальше авва Доротей пояснює, що з праведним поєднується диявол тоді, коли: «поєднується з нашим самовиправданням: тоді він стає міцнішим, тоді більше шкодить, тоді більше діє. Бо коли ми тримаємося своєї волі і йдемо з нашими виправданнями, тоді, роблячи, здається, добру справу, ми самі собі розкладаємо сіті й навіть не знаємо, як гинемо».
Тут потрібно бути дуже обережними нам із вами, дорогі брати і сестри, щоб під виглядом доброго не робити зла. Ось я хочу робити те і те, і, мені здається, що через це я можу спастися. Далеко, не завжди буває так, бо потрібно старатися робити не те, що хочу я, потрібно старатися не того, що мені здається правильним, а старатися пізнавати волю Божу. Ось я хочу помолитися: я закрив свої двері, виключив телефон, я став читати правило, я відчуваю, що мені якось стає легше і добре, і ось раптом стук у двері, моя дружина, чи моя дочка відриває мене і говорить: «Допоможи мені, будь ласка, повісити щось на стіну». Чи дочка запитує: «Тату, допоможи мені, будь ласка, розв’язати задачу з математики». «Але, я ж молюся зараз, розумієте, я зараз вирішив помолитися і ви мені заважаєте. Відійдіть, що часу більше не знайдеться» -, чи щось таке інше. Ось ми уже згрішили, ми уже відступили від Бога. Під видом молитви ми порушили заповідь любові, заповідь дуже важливу. І так буває дуже часто із нами, в різних випадках.
«Бо як ми можемо збагнути Божу волю чи знайти її, якщо віримо самим собі й тримаємося своєї волі», – запитує авва Доротей. «Ось тому авва Пімен і казав, що наша воля є мідною стіною між людиною і Богом».
«Чи бачите силу цього вислову? І ще він додав: «Вона є наче камінь, що протистоїть, протидіє Божій волі».
Отож якщо людина полишить я свою волю, тоді може вона сказати: «З Богом моїм перейду крізь стіну; Бог мій, бездоганна путь Його» (Пс. 17, 30, 31). Вельми предивно сказано! Бо тоді тільки людина бачить бездоганну путь Божу, коли полишить свою волю. І тоді тільки вона може перейти оту мідну стіну. Коли ж вона слухається своєї волі, то не бачить, що шляхи Божі – бездоганні; якщо ж почує щось, що стосується повчання, то відразу осуджує це, зневажає, відвертається від цього і діє всупереч цьому. Бо як їй перенести щось чи послухатися чиєїсь поради, якщо вона тримається своєї волі»!
Це можна віднести дуже часто до дітей. Діти іноді дратуються, починають щось там говорити проти волі. І в нас також часто це відбувається, коли нам роблять якісь зауваження, дають нам повчання, ми починаємо обурюватися і навіть сам голос наставника починає нас дратувати.
«Далі говорить старець і про самовиправдання: «Якщо ж і самовиправдання допоможе волі, то людина цілковито розбещується».
Те самовиправдання, як поєднується із дияволом, воно повністю губить нас. І, звичайно ж, що якщо ми із вами хочемо спастися, то ми повинні здобути чесноту самодорікання, а не цей гріх самовиправдання. Самодоріканням ми із вами можемо протистояти марнославству. І можемо перемогти диявола за допомогою Божою.
«Дивовижно, – говорить авва Доротей, – яка послідовність у словах святих отців! Справді, коли виправдання поєднається з волею, то це абсолютна смерть, велика небезпека, великий страх. Тоді нещасний остаточно падає. Бо хто примусить такого вірити, що інша людина більше від нього знає, що йому корисно»?
А людина уже не вірить, вона вважає, що вона краще за всіх все знає, краще за всіх все розуміє, іншим людям нічого не поясниш. Те, що відбувається в його душі зовсім не можливо пояснити, ніхто його не розуміє, навіть духівник, ні близькі його. Дитина думає, що батьки зовсім не розуміють її, вона в цьому переконана. Мене не розуміє ні тато, ні мама. Дружина говорить, що чоловік її не розуміє, я не можу слухатися. Діти говорять, що якщо розуміння немає жодного, то як можна слухатися батьків.