ПРО ТЕ, ЩО НЕ ТРЕБА ПОКЛАДАТИСЯ НА СВІЙ РОЗУМ (повчання 5, частина 3)

«Тоді він цілком віддається своїй волі, своєму помислові, і нарешті, ворог, як хоче, влаштовує його падіння. Тому сказано: «Лукавий чинить лихо, коли поєднується з праведним, голос же утвердження він ненавидить». Бо не лише саме повчання ненавидить лукавий, а навіть самого голосу, що промовляє його, не може чути, ненавидить навіть сам голос повчання, тобто те саме, коли говорять щось, що служить для повчання. Перш ніж той, хто питає про корисне, почне чинити за даною порадою, перше ніж ворог збагне, чи виконає він, чи не виконає почуте, ворог ненавидить вже саме те, щоб питати кого-небудь чи чути щось корисне; сам голос, сам звук таких слів він ненавидить і відвертається від них».

Ми самі в собі можемо помітити ненависть до настанов, до голосу людей, які нас повчають. Особливо, це буває тоді, коли ми прагнемо жити своєю волею.

«І сказати, чому? – хоче пояснити нам авва Доротей. – Він знає, що його лиходійство виявиться відразу ж, як тільки почнуть питати й говорити про корисне (лиходійство ворога). І нічого він так не ненавидить і не боїться, як бути впізнаним, тому що тоді він уже не може чинити підступи, як хоче».

Потрібно нам із вами це обов’язково запам’ятати, тому що ворог дуже боїться бути впізнаним, це для нього страшніше за все, він любить діяти невидимо, непомітно. Є така книга одного письменника Льюіса. І в цій книзі він говорить, як один біс спокушає людину. В цій книзі говориться про те, що в цих бісівських лабораторіях розробили вдосконалену секретну зброю. Мета цієї зброї в тому, щоб посіяти в людині думку, що бісів не існує. І тоді уже діяти зовсім спокійно, тому що ніхто не буде в них вірити, і всі їх думки будуть приймати за свої, їхні навіювані почуття приймати за свої почуття, і тоді уже вони будуть робити все, що захочуть. Ворог дуже боїться бути впізнаним. Ми із вами, обов’язково, повинні це розуміти і повинні в собі пізнавати дії ворога. Ми можемо про це дізнаватися не тільки тоді, коли відкриваємо свої помисли духівнику, але і тоді коли на молитві до нас приходять якісь думки погані, нечисті. Ми повинні знати, що це від ворога. Ворог дуже хоче нас збентежити. І дуже хоче, щоб ми його думки приймали за свої, тому він вкладає в нашу душу дуже погані образи, вкладає погані почуття в нашу душу, вкладає богохульні слова в наше серце, в наш розум. І, якщо ми приймаємо це за свої почуття, за свої думки, за свої образи, котрі виникають ніби самі від себе, то ми починаємо бентежитися, починає проявлятися в нас малодушність, починаємо зневірятися. Це потрібно відкинути від себе, щоб ця хула впала на голову ворога.

«Бо якщо душа стверджується тим, що людина питає і відкриває все про себе і чує від кого-небудь досвідченого: «Це роби, а цього не чини; це добре, а це погане; це самовиправдання, це свавілля», і чує також: «Тепер не час для цієї справи».

Не тільки про це говориться, а також чує: «Тепер не час для цієї справи». Тому що, звичайно, добро полягає не тільки в тому, щоб робити щось кожної години, іноді це добро, а іноді це зло. Їсти пісну страву на Пасху – можна, в цьому немає нічого поганого, але, скажімо, їсти м’ясо в піст – це гріх. Молитися, звичайно, потрібно обов’язково: ранком і ввечері, і завжди потрібно пам’ятати про Бога, але, якщо тобі потрібно щось зробити, якесь діло любові, то потрібно відкласти молитву.

Чи можуть батьки робити зауваги своїм дітям? Звичайно, що можуть, але не в кожний час, якщо дитина засмучена, якщо вона зневіряється, якщо вона сумує, то, можливо, не час її засуджувати, не час її сварити. І, якщо ви відчуваєте в дитині спротив до ваших слів, якщо ви відчуваєте, що вона засмучена, розгнівана, дверми гримає, тарілки кидає, то, можливо, не час робити якісь зауваги. Можливо, почекати трохи поки пройде ця буря, коли вона затихне, тоді тихенько, спокійно щось сказати. Так що не завжди є час робити одні і ті ж справи.

А далі говорить авва Доротей: «а іншого разу чує: «Тепер час», тоді диявол не знаходить, яким чином шкодити людині чи як перемогти її, тому що вона завжди, як я вже сказав, радиться і з усіх боків захищає себе, і в такий спосіб сповняється на ній (слово): «спасення є у раді великій».

І знову виникає питання: «Ну, як же так можна нам із вами, дорогі брати і сестри, у всьому радитися з кимось». Ми ж не в монастирі живемо, в нас немає щоденного викриття помислів, в нас немає поруч нашого духівника весь час, а турбувати його по телефону кожного разу, не завжди, буває корисно. То, як потрібно поступати в такому випадку. Я думаю, що в такому випадку потрібно радитися, все таки і з іншими також. У кожного із нас є хтось старший: на роботі є начальник, в сім’ї є батьки, у дружини є чоловік, у дітей є тато і мама, бабуся і дідусь, у нас є друзі, з якими ми можемо порадитися.

І, хоча, звичайно, говорить тут авва Доротей про пораду у одного наставника-духівника, але і порада з іншими людьми також нам із вами може бути дуже корисна, якщо ця людина старша і досвідченіша від нас. І, звичайно, що потрібно шукати волю Божу у таких порадах із іншими людьми.

«Лукавий же не хоче цього, а ненавидить, бо він хоче чинити зло і більше тими радіє, «які не мають управління». Приводить слова преподобний авва Доротей із тієї цитати із Біблії.
«Чому? Тому що вони, ці люди, в яких немає управління, «падають, наче листя».

І дальше він розказує випадок один із життя, коли диявол приходив до авви Макарія. І говорив до нього: «Маю одного брата, який, коли бачить мене, крутиться, наче мотовило». Тобто у всьому слухається диявола і поступає за його навіюванням. «Таких він любить, такими завжди радіє, які живуть без повчань і не доручають себе людині, що може допомагати їм і провадити їх у Бозі. Хіба не до всіх братів приходив тоді демон, якого бачив святий, як той носив різноманітні страви в гарбузах? Хіба не всіх він відвідував? Проте кожен із них, розуміючи його підступи, йшов (до свого духовного отця) і відкривав йому свої помисли, і знаходив поміч під час спокус, а тому лукавий не міг подолати їх».

Знову ж таки – це монастир, тут все трохи по-іншому, ніж у нас із вами, але відкривати свої помисли, особливо ті, котрі мучать нас, котрі постійно приходять до нас, звичайно, що потрібно на Сповіді, можливо, не кожного разу, але іноді, коли Сповідь може бути достатньо довгою.

«Лише одного нещасного знайшов він, який керувався сам собою і ні від кого не мав помочі, і тому лукавий чинив з ним, як з іграшкою, і, відходячи, дякував йому і проклинав інших. Коли ж ворог повідомив авві Макарію про цю справу й ім’я брата, святий пішов до того і побачив, що причиною його загибелі було те, що він не хотів сповідатися зі своїх помислів; побачив, що той не мав звичаю відкривати їх кому-небудь. Ось тому ворог і крутив ним, як хотів».

Не всі наші помисли ми можемо відкривати, але духівник повинен знати про що ми думаємо. Звичайно, що не кожного разу на Сповіді слід докладно розказувати про свої думки, але все таки іноді розказати про своє відношення до тієї чи іншої події в нашому житті, своє відношення до роботи, молитви, ми повинні, якось виразити на Сповіді. Повинні обов’язково запитати духівника чи правильно ми про те думаємо, тому що наші вчинки і наші слова залежать від наших помислів, від наших думок, бо наші думки стають причиною наших дій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.