«І брат на запитання святого старця: «Як тобі ведеться, брате?», відповів: «Молитвами твоїми, добре».
Знаєте, як зазвичай, люди зустрічаються і запитують: «Як ти поживаєш?». Та, нічого, добре, хоча в самого дружина при смерті, і пожежа була вдома, і з роботи вигнали, і їсти немає що. Так, просто питання таке, не сприймається як питання, а сприймається, ніби як привітання. «Як поживаєш? Та нічого, добре».
«І коли святий знову запитав: «Чи не поборюють тебе помисли?», він відповів: «Поки що мені добре». Не хоче відкривати преподобному свої помисли. І не хотів нічого розповісти.»
Так дуже часто буває на Сповіді, запитуєш людей: «Чи немає в тебе особливих якихось гріхів», «Ні, отче, в мене все добре, все добре». Дітки приходять на Сповіді: «Як у тебе справи». «Все добре…». А насправді він і в школі побився, і образив когось, і мами не слухався, і вдарив, можливо, навіть маму. Ось який страшний гріх. І крадіжки приховують, і гріхи різні не визнають. А від цього буває дуже сумно, коли людина не готова відкрити свою душу духівникові. Звичайно, що в багатьох випадках винні і священики. Ось я знаю, що я людина дуже строга, можливо і занадто строга. Можливо бояться мені відкривати гріхи, хоча я ногами не тупаю, не б’ю нікого на Сповіді, і ніяких важких покут не накладаю, не відлучаю нікого від Церкви, але, можливо, якийсь вигляд такий страшний. Потрібно знайти добрих духівників, є ж такі чудові, добрі, мудрі, досвідчені, котрим легко все відкривати. Як в дитинстві, пам’ятаєте, як ми із вами прибігали до мами, коли з нами щось ставалося і все розказували їй, мама розуміла нас без слів, розраджувала нас, допомагала нам. Ми нічого від мами не приховували, мама подивиться на нас і скаже: «Ану, говори правду, що там трапилося. Я все бачу по твоїх очах». І ми все розказували. Ось так і духівникові потрібно все відкривати. «Ось я боюся, отче, розказати про якусь іншу людину. Можливо, це донос якийсь». Не потрібно про це думати, священик не є відділом внутрішніх справ, чи якимось там поліцаєм, він не прокурор, він священик, він добрий пастир, то чого ж боятися його, потрібно все розказати.
«І не хотів нічого розповісти, поки святий уміло не примусив його відкрити свої помисли». Тоді приходиться так чинити, щоб людина все таки відкрилася. «…і, повівши йому слово Боже, утвердив його – і повернувся».
Таким чином був посоромлений і викритий ворог. Дальше авва Доротей говорить нам як це сталося.
«За своїм звичаєм, ворог прийшов знову, бажаючи подолати цього брата, але осоромився, бо знайшов його виправленим і не міг уже більше з нього знущатися, і тому відійшов, не зумівши нічого досягти; відійшов осоромлений і від цього (брата). Тому коли святий знову запитав демона: «Як мається той брат, твій приятель?»
Приятель диявола. Ким він був раніше? Він уже не назвав його другом, але ворогом. Слава Богу, якщо вороги наші і вороги Божі називають нас своїми ворогами.
«Він уже не назвав його приятелем, але ворогом і проклинав його, кажучи: «І той розбестився, і цей не слухається мене, а навіть став лютішим за інших». Тому що відкрив свої помисли. Чи бачиш, чому ненавидить ворог «голос утвердження»? Тому що завжди прагне нашої погибелі. Чи бачиш, чому він любить тих, які покладаються на себе? Тому що вони допомагають дияволові й самі на себе кують лихо».