І дальше преподобний авва Доротей відкриває нам таємницю гріхопадіння. Показує нам причину гріхопадіння не тільки в монахів, але, я думаю, і в нас, людей, які живуть у світі.
«Я не знаю іншого падіння для монаха, крім того, коли він вірить своєму серцю».
Хтось скаже: «Як же це так, чому ж ще вірити, я вірю своєму серцю. Я відчуваю, що ось це правильно, а це неправильно. Я відчуваю, що мені потрібно зробити те і те. І довіряю своїй інтуїції. Я відчуваю, що тут благодатно, якось так добре. А як же ж тоді духівника вибрати? Який повинен бути критерій».
Ось, це питання таке важке. І, насправді, виразити духовний досвід в словах буває майже неможливо. Тим більше і я не зможу це зробити, якщо навіть і книги Святих Отців не завжди допомагають нам зрозуміти духовну науку. Але я все таки попробую, тому що це дуже важливо. Коли людина шукає волю Божу, вона не вірить собі, не вірить своєму серцю. В якісь хвилини, коли вона залишається одна вона молиться і просить, щоб Господь відкрив їй свою волю. Іноді Господь відкриває її, і відчуває вона своїм серцем, але, якщо вона вибрала духівника, і якщо у неї є наставник, якщо вона вибрала його, то з того моменту вона перестає вірити своєму серцю, тому що вірить тому, хто її настановляє.
Монахи – це люди, які знайшли собі монастир, знайшли собі наставників, в них є духівники, і в них це завжди повинно бути так. У нас із вами не завжди і, якщо у вас немає духівника, якщо немає у вас наставника, якщо ви не сповідаєтеся весь час у одного священика, то, звичайно, вам слідувати цьому правилу є дуже тяжко. Якщо ж ви знайшли духівника, то, звичайно, що йому потрібно вірити більше, ніж своєму серцю.
В той момент, коли поруч немає духівника, потрібно відноситися до свого серця якось підозріло, не вірити йому. Не вірити – це не означає не вірити завжди, тому, що інколи Господь сповіщає нас якимись такими особливими явищами благодаті, що істина, а що ні. В нас є совість, вкладена в наше серце Богом, якій ми повинні вірити. Але, все ж таки відноситися із підозрою до свого серця. Бути дуже уважними, знаючи його лукавство.
І ось кожний гріх, кожна принада починається із того, що людина довіряє сама собі, не слухає духівника. Коли людина починає хилитися до гріха, Господь дуже часто посилає їй такі випадки, які повинні її зупинити. І духівник буває до неї говорить, і друзі часто говорять, що так робити не можна. А він чи вона все таки вірить своєму серцю, тому так часто падають. Звичайно, те, що я говорю дуже смутне, не зрозуміле, темне, і незручно пояснене, але, якщо людина шукає Бога, якщо вона готова потоптати свою волю, якщо вона готова слухатися, і робити не тільки те, що їй подобається, або її серцю, якщо вона за своїм серцем спостерігає і не завжди вірить йому. Правильніше сказати, завжди підозріває його, завжди знає, що воно може обманути, то така людина може уникнути загибелі. Якщо ж ні, то це джерело його погибелі.
«Дехто говорить: «Через те падає людина або через те»; наводять різні причини, а я, як я вже казав, не знаю іншого падіння, окрім того, коли людина слухається себе самої. Чи бачив ти того, який впав, – знай, що він слухався себе самого. Немає нічого небезпечнішого, немає нічого згубнішого від цього. Я завжди боявся цього лиха, і Бог зберіг мене. Коли я був у кеновії, я відкривав усі свої помисли старцеві авві Йоану і ніколи, як я сказав, не наважувався зробити щось без його поради».
І дальше розказується про те, яка внутрішня боротьба ішла в авви Доротея. І на цьому прикладі ми із вами можемо побачити і те, що відбувається із нами, ті ж самі помисли приходять і до нас. Древній ворог людського роду, ворог Божий він діє по одній схемі. І всі ті помисли, які були у серці преподобного авви Доротея, ці помисли ми можемо помітити і в собі.
«Й іноді казав мені помисел: «Чи не те ж саме скаже тобі старець? Навіщо ти хочеш турбувати його?»
Звичайно, так дуже часто буває, «ну, навіщо брати благословення на те, ну, звичайно, що отець благословить».
«А я відповідав помислові: «Анатема тобі й міркуванню твоєму, і розумові твоєму, і мудруванню твоєму, і віданню твоєму, бо що ти знаєш, те знаєш від демонів». Отож я йшов і запитував старця. І траплялось іноді, що він відповідав мені те саме, що в мене було на думці. Тоді помисел казав мені: «Ну що ж? Бачиш, це те саме, що я говорив тобі; чи не даремно ти турбував старця?» І я відповідав помислові: «Тепер воно добре, тепер воно від Духа Святого; твоя ж порада лукава, від демонів, і була справою пристрасного стану душі».
Виявляється одне і те ж знання, один і той же вчинок, якщо він чиниться із благословенням, то це одне, а якщо він чиниться через свою волю, через особисте бажання – це інше. В одному випадку – це добро, а в іншому – зло.
«Отак ніколи не потурав я собі слухатися свого помислу, не запитавши старця».
Потрібно обов’язково, знайти людину, якій би ми із вами довіряли, і слухатися її, і в кожній справі добре, було б щоб над нами був керівник. Ось, до прикладу на роботі – начальник, в навчанні – вчитель, в храмі – духівник, в сім’ї – хтось старший, можливо, якийсь старший товариш, який допомагає нам, і якого ми стараємося слухатися, і до його думки прислуховуємося. І, звичайно, добре усмирятися перед усіма. Не завжди це буває корисним, як я уже говорив, можна сповідатися у різних священиків і слухати різні думки. Але краще слухатися все ж таки одного духівника, як у сім’ї є хтось один, чоловік, наприклад, є головою сім’ї.
І в дитини є тільки один тато і одна мама, якщо вони однодумні, то в цій однодумність полягає тайна збереження цієї сім’ї. Дитина слухається своїх батьків, не кожного чоловіка чи жінку, хоч всіх дорослих дитина має поважати. Будь-який дорослий може зробити зауваження, але все ж таки перш за все дитина слухається тата і маму, в них запитує, як їй поступити. Так і тут, якщо говорити про послух духівнику, то потрібно завжди старатися шукати не своєї волі. І біда, звичайно, нашого часу, не в тому, що в нас мало розумних людей, а в тім, що кожний вважає себе занадто розумним. Не вважає, що повинен радитися з кимось і слухатися когось. Ось в чому наша біда.