Про те, щоб не осуджувати ближнього

(Повчання 6, частина 1)

Повчання Авви Доротея “ПРО ТЕ, ЩОБ НЕ ОСУДЖУВАТИ БЛИЖНЬОГО”

Своє поучення преподобний авва Доротей починає з того, що попереджує нас в необхідності слідкувати за нашими малими несправностями і турбуватися про те, щоб і в малому не згрішити. І в дальшому своєму поученні він пояснює нам, що гріх осудження ближнього, гріх, звичайно, що не малий, хоча нам він таким і здається. Я зі свого досвіду духівника помічаю часто, що люди в малих гріхах каються, про малі гріхи на Сповіді багато говорять, а гріхи великі, тяжкі, страшні пропускають і не помічають.

Якщо ми хочемо із вами, почати справу свого виправлення, то, можливо, потрібно почати особливо із того, щоб не осуджувати ближнього.

 Ось, що в цьому поученні говорить нам преподобний авва Доротей:

«Коли б ми пам’ятали, браття, слова святих старців, коли б ми завжди повчалися в них, то ми не віддавалися б так легко безпечності щодо себе».

І справді, в нас усіх є деяка безпечність, ми не турбуємося про виправлення себе, нас турбують багато інших речей, котрі, звичайно, заслуговують нашої уваги, але, все ж таки, щоб не відбувалося у світі, щоб не відбувалося навколо нас – цим всім турбується Бог. А, ось, нас спасти і нашу душу виправити без нас – навіть Бог не може. І до цього ми із вами повинні докласти якнайбільшу турботу, за цим ми повинні журитися, за цим ми повинні уважно слідкувати.

«…бо якщо б ми, як вони сказали, не нехтували малим і тим, що нам видається незначним, то не впадали б у велике й тяжке. Я завжди кажу вам, що через оці незначні гріхи, через те, що кажемо: «Що поганого в тому чи в іншому», постає в душі лиха звичка, і (людина) починає занедбувати й велике».

Звичайно, ви, напевне, пам’ятаєте слова Спасителя про те, що за кожне слово бездільне дасть людина відповідь у день Суду, тобто за кожне пусте слово дасть людина відповідь у день Суду, тим більше за слово, до якого примішано щось зле, щось погане.

І дальше починає говорити нам авва Доротей про гріх осудження ближнього.

«Чи знаєте ви,  який тяжкий гріх осуджувати ближнього? Бо що є тяжчим за це? Що настільки ненавидить Бог? Від чого Він так відвертається? Як і отці сказали, що немає нічого гіршого за осудження. Однак і до такого великого зла людина приходить через те ж занедбування незначного, як здається».

Я думаю, що всі ми прогрішилися цим страшним гріхом. Якщо ми згадаємо своє дитинство, якщо згадаємо ту щиру дитячу простоту, незлобливість, то можна побачити, що тоді в нас цього гріха не було. Він, можливо, був в зародку колись, але зараз він розвився і став дуже тяжким і страшним гріхом. Та ж сама колода, яка стирчить у нашому оці. В таке велике зло людина приходить через незначне на перший погляд недбальство. Тобто людині здається, що це незначне, а насправді в очах Божих це незначне є також гріхом, є дорогою до смерті та погибелі.

«Бо через те, що людина дозволила собі незначне осудження ближнього, через те, що каже: «Що в тому поганого, якщо послухаю, що говорить цей брат? Що поганого, якщо і я скажу одне ось таке-то слово? Що такого, якщо я подивлюся, що буде робити цей брат чи той прочанин?»,через оце саме ум починає залишати свої гріхи без уваги й помічати гріхи ближнього».

І, звичайно, дорогі брати і сестри, ми всі в цьому винні, нас дуже турбує життя інших людей, ми дуже цікавимося, як живуть інші, дуже любимо спостерігати за іншими, дивитися за ними і забуваємо дивитися за своєю душею. І потрібно сказати, що сучасний світ з його розвагами, з його спокусами, він якраз заставляє нас не дивитися всередину себе, він привертає всю нашу увагу. І, звичайно, що це ознака того, що світ іде до кінця, це ознака занепалості цього світу. І ось, від цього всього, розум починає залишати свої гріхи без уваги, та помічати гріхи ближнього

«І через це потім трапляється, що ми осуджуємо, лихословимо, зневажаємо ближніх і, нарешті, падаємо і в те, що осуджуємо».

Тут є деякий духовний закон, якщо ми когось в чомусь осуджуємо, якщо ми над кимось возвеличуємося, то самі, в кінці кінців, впадемо в ті ж самі гріхи, а можливо і в гірші, в порівнянні з тими, які помітили в нашому ближньому.

«Бо через те, що людина не журиться своїми гріхами «й не оплакує, – як сказали отці, – свого мерця», свою загиблу душу, не може вона досягти успіху ні в чому доброму, а завжди звертає увагу на діла ближнього».

І дуже багато є зараз людей, які вміють давати різні поради, давати різні рецепти, дуже багато людей, в яких є плани, як виправити світ, як зробити все кращим. І дуже мало людей, я навіть не знаю чи є вони, які б виправляли самі себе. А це перша справа, найголовніша, яка доручена Богом. Якщо ми із вами зуміємо навіть своїми порадами спасти весь світ, а загубимо себе, то яку ми отримаємо від цього користь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *