Про те, щоб не осуджувати ближнього

(Повчання 6, частина 4)

«Отож, жодна людина не може знати судів Божих, але Він єдиний усе відає і може судити гріхи кожного, як Йому єдиному відомо. Справді, трапляється, що брат грішить із простоти».

Буває, людина говорить дуже голосно і не помічає того, що ображає інших. Не відчуває цього, йому здається, що він нормально говорить. Чи якийсь брат, можливо, із простоти використовує негарні слова, чи із простоти розсуджує неправильно, помиляється, чи можливо, навіть спокушає інших і це все він робить із простоти.

«але має одне добре діло, яке вгодне Богові більше від усього твого життя; а ти судиш і осуджуєш його й обтяжуєш свою душу».

Ми не звикли помічати в інших добро. Все наше життя, вчить нас бачити довкола себе лише погане. А ось добро – нами не помічається. Ми помічаємо тільки погане. Але це погане, можливо, і прощено Богом за все те добре, що є в них.

«Якщо ж і довелося йому спіткнутися, звідки ти знаєш, скільки він трудився і скільки пролив своєї крові перед прогрішенням; і тепер його гріх є перед Богом наче діло правди?».

Його гріх є перед Богом наче діло правди. Чому? Та тому, що він покаявся в ньому, тому що здійснив подвиг більший, ніж той гріх, в який впав.

«Бо Бог бачить його труд і скорботу, які він, як я казав уже, поніс ще перед прогрішенням, і милує його. А ти  знаєш лише цей (гріх); і тоді, коли Бог милує його, ти осуджуєш  його і губиш свою душу. Звідки ти знаєш, скільки сліз він пролив  через це перед Богом? Ти бачив його гріх, а покаяння його не бачив».

Ось про що говориться в поученні авви Доротея про другий ступінь цього гріха – про осудження. Дальше говориться про ще гірший гріх.

«Іноді ж ми не лише осуджуємо, а й принижуємо ближнього; бо одне, як я вже казав, осуджувати й інше принижувати. Приниженням є те, коли людина не лише осуджує іншого, а зневажає його, тобто гидиться ближнім і відвертається від нього, як від якоїсь мерзоти. Це ще гірше від осудження і набагато згубніше».

Буває так, що ми відвертаємося від багатьох ближніх. Ми повинні відвертатися від тих людей, які чинять зло, щоб разом із ними не впасти в якісь гріхи. Але, звичайно, що ми не повинні гидитися ними, і не повинні відвертатися від них, як від мерзоти. Ми повинні відвертатися від тих злих справ, які вони чинять і не брати участі в них, але в глибині душі нікого не повинні ми принижувати.

«Ті ж, які хочуть спастися, не звертають уваги на недоліки ближніх, а завжди дивляться на свої власні й досягають успіхів».

І дальше на прикладі одного брата авва Доротей пояснює, як нам потрібно думати про себе, коли ми бачимо, що хтось грішить.

«Таким був той, який, бачачи, що його брат згрішив, зітхнув і мовив: «Горе мені! Як він згрішив сьогодні, так згрішу і я завтра». Чи бачиш стійкість? Чи бачиш стан душі? Як він одразу ж знайшов спосіб уникнути осудження свого брата. Бо сказавши: «Так само і я завтра», він прищепив собі страх і піклування про те, що й він незабаром може згрішити, і таким чином уникнув осудження ближнього. Притім не задовільнився цим, а й себе самого кинув йому до ніг, сказавши: «Та він (принаймні) покається за свій гріх, а я не покаюся як слід, не досягну покаяння, не в силах буду покаятися».

Ми не можемо закрити очі і не бачити, що відбувається навколо нас. Ми повинні відрізняти добро і зло, але не повинні осуджувати. Тут авва Доротей показує нам, як це можливо: бачити чужий гріх і не осудити – згадати свої гріхи. Якщо у нас були якісь гріхи тяжкі, в минулому нашому життю, ще до того, як прийшли до Христа, ми не повинні про них забувати. Ми повинні завжди прирівнювати наші гріхи з тим, що ми бачимо навколо наших ближніх і пам’ятати, що ми найгірші грішники, то як ми можемо судити, якщо ми робили набагато гірші і тяжчі гріхи. Якщо таких гріхів у нас не було, то потрібно боятися, якби їх не здійснити, тому що підносячись над іншими, осуджуючи їх, ми втрачаємо благодать і готуємо собі простору яму, в яку впадемо, якщо не перестанемо осуджувати інших і вчинимо ще гірше, ніж вчинили ці люди. Якщо ми бачимо, як грішать люди, які не знають Бога, ми повинні згадати, що інший буде суд Божий над нами, а інший – над ними, як уже ми з вами чули в поученні авви Доротея. І, ось так роздумуючи, ми зуміємо уникнути осудження інших.

Осудження зачіпає різні сили душі. Тут зачеплена і сила розумова, і сила дратівлива. Осудження з’єднується іноді із гнівом, з’єднується із злістю, але зачеплена тут і розумова сила душі, розум затуманений в нас. Ми не бачимо себе такими, якими ми є, але бачимо інших гіршими за себе.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com