Про відречення від світу (повчання 1; частина 1)

Коли преподобний авва Доротей вийшов із келії авви Серіда і заснував, з Божою допомогою свій монастир, він звертався до ченців цього монастиря з душекорисними повчаннями. Ці душекорисні повчання святого преподобного авви Доротея Церква зберегла для нас із вами, для всіх нас, котрі живуть в 21 столітті.

Першим в ряді цих повчань є повчання про відречення від світу. З однієї сторони, звичайно, що серед читачів, які читають це повчання, напевне, не так багато монахів, можливо, їх і зовсім немає. Можливо, вони не переглядають інтернет, а моляться в своїх келіях, читають Ісусову молитву, вичитують Повечір’я, моляться за нас із вами.

Але, з іншої сторони, кожний християнин, він повинен відректися від світу. І тому в цьому повчанні, ми із вами також можемо знайти для себе багато корисного. І, крім того, теперішній світ – більш страшний, ніж той, із якого вийшов преподобний авва Доротей. У своїй суті світ залишився таким самим, напевне, але зло в ньому збільшується, напевне, що з кожним століттям. І в наш час світ нібито є християнським, але діла в ньому відбуваються сатанинські.

Один єпископ говорив, що в наш час діє не тільки один єдиний прояв зла, але діє якась система світового зла. І ми повинні із вами цій системі протистояти. Зло стає все більш витонченим, зло стає все більш сильним, більш принадним для людей, в яких немає віри. І, люди, втративши природній закон, який записаний в їхніх серцях, і забувши про совість, не знаючі закону написаного, дуже легко стають рабами зла. Тому, звичайно, це повчання, я думаю, корисне буде для всіх нас.

Це повчання преподобний авва Доротей починає із самого початку. Так воно починається:

«На початку, коли Бог сотворив людину (Бут. 2, 20), Він помістив її в раю, як каже Божественне і Святе Писання, прикрасив її всякою чеснотою і дав їй заповідь не їсти з дерева, яке було посеред раю. І так вона пробувала там у райській насолоді: у молитві, спогляданні, у всякій славі й честі, маючи здорові почуття й перебуваючи в тому природному (стані), в якому була сотворена. Бог бо сотворив людину за Своїм образом, тобто безсмертною, самовладною і прикрашеною всякою чеснотою».

На жаль, відчути той стан безгрішної людини ми з вами можемо, але з великими труднощами, тому що ми знаходимося в іншому стані протиприродному. І, читаючи ці слова, ми із вами, напевне, не плачемо, тому що не уявляємо собі, яким був створеним Богом Адам, якими чеснотами він був наділений, яким він був вільним в добрі, яким він був незалежним від усякого зла, яку радість відчувала його душа, його серце, його розум оглядаючи Бога, розмовляючи з Богом.

Дальше преподобний авва Доротей розказує про гріхопадіння:

«Проте коли людина порушила заповідь, з’ївши плід дерева, з якого Бог заповідав їй не споживати, тоді її було вигнано з раю (Бут. 3), вона відпала від природного стану і впала в неприродний, і перебувала вже в грісі, у славолюбстві, в любові до насолод цього віку та в інших пристрастях, і була ними опанована, і вони заволоділи нею, бо сама стала рабом їхнім через переступ».

Розказує про зростання зла у світі, розказує про те, що в світі запанувала після гріхопадіння Адама – смерть. Ніде не стало Богопочитання, а всюди було незнання Бога, тільки декотрі, спонукувані природнім законом, знали Бога. Перечислює імена патріархів, говорить про тих небагатьох, хто зберігав віру, хто зберігав правильне налаштування душі. Він пише про те, як зростало зло у світі. Ми із вами бачимо, як збільшилося зло в кінці 20 столітті. І ось, дальше, преподобний авва Доротей говорить про те, як Бог дав Закон, через Мойсея.

«Бо тоді ворог вилив усю свою злобу; й оскільки запанував гріх, то почалося ідолослужіння, багатобожжя, чародійство, вбивство та інше диявольське зло. І тоді-то благий Бог, змилосердившись над Своїм створінням, дав через Мойсея написаний закон, у якому одне заборонив, а інше повелів, немовби кажучи: «Це робіть, а цього не чиніть». Він дав заповідь і найперше мовив: «Господь Бог наш, Господь єдиний» (Втор. 6,4), щоб завдяки цьому відвернути їхній ум віл багатобожжя. І знову каже: «І любитимеш Господа Бога твого … всією душею твоєю і всією силою твоєю» (Втор. 6, 5). І всюди звіщає, що єдиний Бог і єдиний Господь і що немає іншого. Бо, сказавши: «Любитимеш Господа Бога твого», Він показав, що єдиний є Бог і єдиний Господь. І знову в Декалозі, кажучи: «Господеві Богові твоєму поклонятимешся, і тому Єдиному служитимеш, і до Нього пристанеш, й іменем Його будеш клястися» (Втор. 6, 13), – Він потім додає: «Нехай не буде в тебе інших богів… ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що знизу на землі» (Вих. 20, 3-4), бо люди служили всім сотворінням».

Говорить про те, що Бог дав Закон на допомогу для відвернення від зла, для виправлення зла, однак цим Законом зло не виправилося. Говорить про те, що були послані Богом пророки для викриття зла, але і вони не були почуті,

«бо зло перемагало, як каже Ісайя: «Ні струп, ані виразка, ані рана незагоєна: немає ані пластиру, щоб прикласти, ні олії, ні перев’язки» (Іс. 1, 6), немовби сказав: «Зло не частинне, не на одному місці, але по всьому тілі, охопило всю душу, оволоділо всіма її силами, «немає пластиря, щоб прикласти», тобто все стало підвладне гріхові, усім він володіє». І Єремія також мовить: Лікували ми Вавилон,та він не зцілився» (Єр. 51, 9), тобто ми явили ім’я Твоє, звістили заповіді Твої, благодіяння й обітниці, прорекли Вавилонові нашестя ворогів, але він не зцілився, тобто не покаявся, не убоявся, не відвернувся від злих діл своїх. Так і в іншому місці каже: «Вони покарання не прийняли» (Єр. 2, 30), тобто напоумлення чи повчання. І в псалмі сказано: «Усякою стравою бридилася душа їх, і наблизились вони до воріт смерті» (Пс. 106, 18)».

Дальше говорить авва Доротей про прихід у світ Сина Божого. Він говорить про те, що Господь прийшов у світ, ставши заради нас людиною, бо один лише Бог міг зцілити таку хворобу, і це було відомо пророкам.

«Тому і пророк Давид ясно каже: «Ти, що сидиш на херувимах, явися, підійми силу Твою і прийди, щоб спасти нас» (Пс. 79, 2, 3) і: «Господи, прихили небеса і зійди» (Пс. 143, 5) тощо. Та й інші пророки різним способом багато чого сказали: одні, молячись, щоб Він зійшов, інші, звіщаючи, що Він неодмінно зійде».

«Отож, прийшов Господь наш, ставши задля нас людиною, щоб, як каже св. Григорій, подібним вигоїти подібне: душею – душу, плоттю – плоть, бо Він у всьому, крім гріха, став людиною. Він Прийняв саму природу нашу, ту природу, яку ми осквернили, ту природу, яку ми зробили противною Богові, – він прийняв нашу природу Новим Адамом; за образом Бога, що сотворив першого Адама, обновив природний стан і почуття зробив знову здоровими, якими вони були напочатку. Він, ставши людиною, відновив її упалу, звільнив її, що була поневолена гріхом і насильно ним опанована. Бо насильно й жорстоко володів ворог людиною, так що ті, які не хотіли грішити, проти волі грішили, як каже Апостол від нашого імені: «Не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу» (Рим. 7, 19).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *