Про відречення від світу (повчання 1; частина 4)

В своєму поученні «Про відречення від світу» преподобний авва Доротей дальше розказує про те, що таке монаший одяг.

«Одяг, який ми носимо, складається з мантії, що не має рукавів, шкіряного пояса, аналава і куколя, а все це є символи. І ми маємо знати, що означають символи нашого одягу. Отож чому ми носимо мантію, що не має рукавів? Тимчасом як усі інші мають рукави, чому ми не маємо їх? Рукави є подобою рук, а руки призначені для дії. Отож коли з’являється нам помисел зробити що-небудь руками нашої старої людини, як, наприклад, украсти чи вдарити і взагалі вчинити нашими руками якийсь гріх, то нам слід звернути увагу на наш одяг і згадати, що ми не маємо рукавів, тобто не маємо рук, щоб зробити якусь справу старої людини. Притому наша мантія має і певний знак багряного кольору. Що ж означає цей багряний знак? Кожен царський воїн має на своїй опанчі багряницю. Бо так, як цар носить багряний одяг, то і всі його воїни нашивають на свої опанчі багряницю, тобто царську відзнаку, щоб за нею впізнавали їх, що вони належать цареві і йому служать, – так і ми носимо багряний знак на нашій мантії, показуючи, що ми стали Христовими воїнами і що зобов’язані терпіти всі страждання, які Він перетерпів за нас. Бо коли наш Владика страждав, то Він був зодягнутий у багряну ризу, спершу як цар, бо Він є Царем царюючих і Владикою володарюючих, опісля ж і як. зневажений цими нечестивими людьми. Так і ми, маючи багряний знак, складаємо обіт, як я сказав, зносити всі Його страждання. І як воїн не повинен покидати своєї служби для того, щоб стати хліборобом чи купцем, бо інакше він позбудеться свого сану, як каже Апостол: «Ніхто, будучи воїном, не зобов’язується купівлями житейськими, щоб бути вгодним воєводі» (2 Тим. 2, 4) так і нам слід подвизатися і не турбуватися ні про що світське, а служити єдиному Богові, щоб, як сказано, бути дівою, старанно зайнятою своїм ділом і безмовною (2 Кор. 11, 2).

Є в нас і пояс. Для чого ж ми носимо його? Пояс, який ми носимо, є символом, по-перше, того, що ми готові наділо, бо кожен, хто хоче щось зробити, спершу підперізується, а потім розпочинає справу, як і Господь каже: «Нехай стан ваш буде підперезаний» (Лк. 12, 35); по-друге, для того, що як пояс узято з мертвого тіла, так і ми мусимо умертвити нашу похіть, бо пояс носимо на стегнах наших, де містяться нирки, в яких, як кажуть, міститься похітлива частина душі, що про неї сказав Апостол: «Умертвіть… ваші земні члени, розпусту, нечистоту» тощо (Кол. З, 5).

Маємо також і аналав, який одягаємо на наші плечі хрестоподібно. А це означає, що ми носимо на наших плечах знак хреста, як каже (Господь): «Візьми хрест свій і йди слідом за Мною» (Мр. 8, 34). Що ж є хрестом? Не що інакше, як досконале умертвлення, яке звершується в нас вірою у Христа. Бо віра, як сказано в Патерику, завжди усуває перешкоди і робить для нас легким той подвиг, який веде нас до такого досконалого умертвлення, коли людина вмерла для всього світського. І якщо вона покинула батьків, то нехай трудиться і проти пристрасності до них; так само якщо хтось відрікся від майна і багатства і взагалі від будь-якої речі, то він мусить відректися від самої своєї пристрасності до неї, як ми вже сказали. У цьому й полягає досконале відречення.

Одягаємо ми і куколь, який є символом смирення. Куколі носять маленькі й незлобливі діти, а повнолітня людина куколів не носить; ми ж носимо їх для того, щоб бути дітьми щодо зла, як сказав Апостол: «Не будьте дітьми умом: але щодо зла, будьте немовлятами» (1 Кор. 14, 20). Що ж означає бути немовлятами щодо зла? Незлоблива дитина, якщо її буде зганьблено, не гнівається, і якщо її буде вшановано, не пишається. Якщо хтось візьме те, що належить їй, вона не журиться, бо вона є дитиною щодо зла і не мститься за образи й не шукає слави. Куколь є також подобою Божої благодаті, тому що як куколь покриває і гріє голову дитини, так і Божа благодать покриває наш ум, як сказано в Патерику: «Куколь є символом благодаті Бога, Спасителя нашого, що покриває наше володарююче (ум) й оберігає наше у Христі дитинство від демонів, які завжди намагаються противитися нам і скидати нас додолу».

Ось ми маємо довкола стегон наших пояс, який означає умертвлення безсловесної похоті, а на плечах аналав, тобто хрест. Ось і куколь, який є символом незлобливості і дитячості у Христі. Тому живімо відповідно до нашого одягу, щоб, як сказали отці, не виявилось, що ми носимо чужий одяг, але як ми покинули велике, так залишмо і мале. Ми покинули світ, залишімо і пристрасність (прив’язаність) до нього. Бо прив’язаності, як я сказав, через дріб’язкові і звичайні речі, що не варті жодної уваги, знову прив’язують нас до світу і з’єднують з ним, а ми цього не розуміємо. Тому, якщо ми хочемо цілковито змінитися і звільнитися від світу, навчімося відсікати наші хотіння і таким чином, мало-помалу, з Божою поміччю досягнемо успіхів і безстрастя. Бо ніщо не приносить такої користі людям, як відсічення своєї волі, і справді через це людина досягає успіху більше, ніж через усяку іншу чесноту. І як з людиною, яка, йдучи шляхом, знаходить на ньому палицю, бере її і за допомогою цієї палиці проходить більшу частину свого шляху, – так буває і з тим, хто йде шляхом відсічення своєї волі. Бо відсіченням своєї волі він здобуває безпристрасність, а від безпристрасності переходить з Божою поміччю до досконалого безстрастя. Можна і за короткий час відсікти десять своїх хотінь. І скажу вам, як це зробити».

Дальше пропонує нам авва Доротей деяку вправу, пропонує нам вправу для відкинення своєї волі.

«Уявімо, що хтось, пройшовши невелику відстань, побачив щось, і помисел каже йому: «Подивись туди». А він відповідає помислові: «Істинно, не буду дивитися», і відсікає своє хотіння і не дивиться. Або ж бачить він тих, які провадять між собою пусту балаканину, і помисел каже йому: «Скажи і ти таке-то слово», а він відсікає своє хотіння і не каже. Чи мовить йому помисел: «Піди, спитай кухаря, що він варить», – а він не йде і відсікає своє хотіння. Він бачить що-небудь, і я помисел каже йому: «Спитай, хто приніс це», – а він відсікає своє хотіння і не питає. Відсікаючи таким чином (свою волю), він здобуває навичку відсікати її і, починаючи з малого, досягає того, що й у великому відсікає її без зусиль, і спокійно, і досягає нарешті того, що зовсім не має своєї волі і, що б не трапилося, є спокійний, начебто виконалося його власне бажання».

«І тоді, як він не хоче виконувати свою волю, виявляється, що вона завжди виконується. Бо хто не має своєї власної волі, для того все, що з ним трапляється, буває згідне з його волею. Таким чином виходить, що він не має пристрасності, а від безпристрасності, як я сказав, переходить до безстрастя. Чи бачите, до якого успіху поступово приводить відсічення своєї волі».

Якщо будемо хотіти того, що хоче Бог, то ми будемо жити за нашими бажаннями. Нам потрібно виправити наші бажання, щоб заспокоїтися. І ось ці вправи, які нам подає преподобний авва Доротей, звичайно, що потрібні не тільки монахам, а, особливо, нам, бо потрібно вміти відсікати бажання дивитися туди чи сюди, бо можна на таке надивитися, що потім прийдеться з того каятися.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *