Роздуми над повчаннями преподобного авви Доротея

Повчання І «Про відречення від світу»

В повчанні «Про відречення від світу» авва Доротей так само говорить, що таке є гріх.

Що таке гріх? На це питання у нас відразу виникають у пам’яті слова Катехизму: «Гріх – це добровільне, свідоме порушення Божого Закону».

Авва Доротей про гріх говорить щось трохи інше.

«Гріхи ж – це самі дії пристрастей, коли хтось виконує їх на ділі, тобто виконує тілом ті діла, до яких спонукають його пристрасті, бо можна мати пристрасті, але не діяти за ними».

Преподобний вказує на причину гріха. Він вважає, що пристрасті можуть бути навіть і в святих. Проте вони їм протистоять, борються із ними, виконують Божі Заповіді. Він зазначає, що як що старозавітні заповіді відрізають тільки самі прояви пристрастей, лише самі гріхи, то заповіді Нового Завіту вказують нам на причину гріха. Вказують на пристрасть, яка діє в нашій душі.

«Закон сказав: «Не чини перелюбу», а Я кажу, говорить Господь: «Навіть не пожадай». Не май всередині похоті, не май всередині бажання тілесного. Закон сказав: «Не вбивай», а Я кажу: «Навіть не гнівайся» (Мт. 5, 27-28)». Бо коли ти будеш пожадати, хоча б ти сьогодні й не чинив перелюбу, похіть не припинить внутрішньо хвилювати тебе, поки не залучить і до самої дії. Якщо ти гніваєшся на свого брата і дратуєшся ним, то колись впадеш і в лихослів’я, потім почнеш чинити підступи проти нього і так, мало-помалу просуваючись уперед, дійдеш, зрештою, і до вбивства. Ще закон каже: «Око за око, зуб за зуб» тощо (Лев. 24, 20). Христос же навчає не лише терпеливо зносити удар по щоці, а й зі смиренням підставляти другу щоку».

«Закон обмежує зло, закон вчить нас не робити того, чого самі не хочемо отримати від інших. Закон зупиняє дію зла страхом, попереджуючи нас, що якщо ми будемо робити так, то самі постраждаємо від цього зла. Не так діє Заповідь. Метою Владики нашого Христа навчити нас від чого ми впали в ці гріхи, від чого спіткали нас такі злі дні».

Наше життя – це череда днів, це череда добрих та поганих вчинків.

Щоби наша боротьба стала успішною, нам слід знати «причину» пристрастей. І преподобний говорить, що корінь зла та корінь пристрастей є гордість. Гордість можемо ми подолати тільки смиренням.

«Господь навчає нас за допомогою святих Заповідей очищатися від самих пристрастей, щоб через них не впасти знову в ті самі гріхи. Він показав нам коротко, одним словом, корінь і причину всіх бід і лік від них – причину всього доброго; показав, що гордість скинула нас, що неможливо інакше заслужити помилування, як через протилежне їй, тобто смиренномудрість».

В історії гріхопадінні Адама авва бачить історію гріхопадіння кожного із нас. Після гріха Бог дав можливість Адаму покаятися. Так само до кожного із нам, як і до Адама, спрямовані слова Бога: «Адаме, де ти? Людино, де ти?».

«І після падіння Бог дав їй можливість покаятися і бути помилуваною, та шия її залишилася непохиленою. Бог прийшов, кажучи їй: «Адаме, де ти?» (Бут. 3, 9), тобто від якої слави до якого сорому перейшов ти»? Так тлумачить слова Біблії преподобний авва Доротей. Він пояснює нам, що Бог всевидючий, звичайно, що знав де знаходиться Адам. Адам думав сховатися від Бога через божевілля, яке вселилося в його розум після гріхопадіння. Господь не те, щоб не знав чи не бачив його, Він запитав його: «Адаме, де ти?», тобто від якої слави до якого сорому перейшов ти»?

«І потім, запитуючи його: «Навіщо ти згрішив, навіщо порушив заповідь?», готував його саме до того, щоб він сказав: «Прости». Та немає смирення! Де слово «прости»? Нема покаяння, а є цілком протилежне. Бо Адам заперечує і відказує: «Жінка, яку Ти дав мені (спокусила мене)»; і не сказав: «Жінка моя спокусила мене», але «жінка, яку Ти дав мені», немовби кажучи: «Це біда, яку Ти навів на мою голову». Дуже часто ми із вами не помічаючи поступаємо так, як поступає тут Адам. «Бо так завжди буває, – продовжує преподобний авва Доротей, – браття мої: коли людина не хоче засуджувати себе, то вона не завагається звинувачувати і Самого Бога».

Замість покаяння ми бачимо, що Адам звинувачує Єву, Єва – змія… Ця історія часто повторюється в нашому житті: як часто в своїх гріхах ми звинувачуємо когось іншого: чоловік звинувачує дружину, дружина – чоловіка, батьки – дітей, діти – батьків. Тут, ніби знову і знову звернені до Бога слова: «Жінка, яку ти дав мені». Ми знову і знову повторюємо гріх Адама, бо ми в усіх гріхах звинувачуємо Бога.

   Ми ніби говоримо: «Бог так створив все і я не зміг не згрішити, я був змушений згрішити». Проте причина гріха тільки в нас, якщо ми будемо виправдовувати себе і перекладати вину на інших, то в кінці кінців, так логічно роздумуючи, ми будемо звинувачувати тільки одного Бога.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.