Повчання І «Про відречення від світу»
Читати повчання Авви Доротея “Про відречення від світу” можна тут
Святі Отці свої твори в основному писали для тих, хто покинув світ і провадив своє життя в монашестві. Авва Доротей не є виключенням. Свої повчання він спрямовує до ченців, котрі жили в його обителі та розпочинає свої повчання із теми «Про відречення від світу». Хоча ці повчання і спрямовані до монахів, проте і ми, що живемо в ХХІ столітті, можемо чимало корисного взяти для спасіння власних душ.
Приступаючи до наших роздумів над спадщиною авви Доротея, маємо розуміти, що завданням кожного християнина є, в певній мірі, зректися світу.
В сучасному світі є не менше зла, аніж це було сто чи тисячу років назад, наше життя – це постійна боротьба із злом. Зло стає все більш витонченим, зло стає все більш сильним, більш принадним для людей, в яких немає віри. І, люди, втративши природній закон, який записаний в їхніх серцях, і забувши про совість, не знаючі закону написаного, дуже легко стають рабами зла. Тому, звичайно, це повчання, я думаю, корисне буде для всіх нас.
Послухаймо словами преподобного авви Доротея, якими він розпочинає своє повчання:
«На початку, коли Бог сотворив людину (Бут. 2, 20), Він помістив її в раю, як каже Божественне і Святе Писання, прикрасив її всякою чеснотою і дав їй заповідь не їсти з дерева, яке було посеред раю. І так вона пробувала там у райській насолоді: у молитві, спогляданні, у всякій славі й честі, маючи здорові почуття й перебуваючи в тому природному (стані), в якому була сотворена. Бог бо сотворив людину за Своїм образом, тобто безсмертною, самовладною і прикрашеною всякою чеснотою».
Ми бачимо тут стан людини до гріхопадіння. Бог наділив Адама всіма чеснотами: він був вільним в добрі, він не знав зла. Проте із гріхопадінням все змінюється.
«Проте коли людина порушила заповідь, з’ївши плід дерева, з якого Бог заповідав їй не споживати, тоді її було вигнано з раю (Бут. 3), вона відпала від природного стану і впала в неприродний, і перебувала вже в грісі, у славолюбстві, в любові до насолод цього віку та в інших пристрастях, і була ними опанована, і вони заволоділи нею, бо сама стала рабом їхнім через переступ».
Із непослухом Адама та Єви у світ входить гріх та смерть. Зло збільшується у світі. Довкола нас скільки зла та брехні, що нам, практично, не вдається зберегти духовну рівновагу та правильне налаштування душі. Щоби людина не загубилася Бог дає вказівники, своєрідні «дорожні знаки». Бог дає через Мойсея закон, в котрому одні заповіді нас інформують, інші попереджають, декотрі забороняють.
«Бо тоді ворог вилив усю свою злобу; й оскільки запанував гріх, то почалося ідолослужіння, багатобожжя, чародійство, вбивство та інше диявольське зло. І тоді-то благий Бог, змилосердившись над Своїм створінням, дав через Мойсея написаний закон, у якому одне заборонив, а інше повелів, немовби кажучи: «Це робіть, а цього не чиніть». Він дав заповідь і найперше мовив: «Господь Бог наш, Господь єдиний» (Втор. 6,4), щоб завдяки цьому відвернути їхній ум віл багатобожжя. І знову каже: «І любитимеш Господа Бога твого … всією душею твоєю і всією силою твоєю» (Втор. 6, 5). І всюди звіщає, що єдиний Бог і єдиний Господь і що немає іншого. Бо, сказавши: «Любитимеш Господа Бога твого», Він показав, що єдиний є Бог і єдиний Господь. І знову в Декалозі, кажучи: «Господеві Богові твоєму поклонятимешся, і тому Єдиному служитимеш, і до Нього пристанеш, й іменем Його будеш клястися» (Втор. 6, 13), – Він потім додає: «Нехай не буде в тебе інших богів… ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що знизу на землі» (Вих. 20, 3-4), бо люди служили всім сотворінням».
Але і законом не вдалося людині виправити зло. Бог говорив через пророків, котрі викривали зло та вказували на гріх. Вкінці прийшов у світ Син Божий, котрий заради нас став людиною, бо тільки так можна було зцілити хворобу гріха.
«Отож, прийшов Господь наш, ставши задля нас людиною, щоб, як каже св. Григорій, подібним вигоїти подібне: душею – душу, плоттю – плоть, бо Він у всьому, крім гріха, став людиною. Він Прийняв саму природу нашу, ту природу, яку ми осквернили, ту природу, яку ми зробили противною Богові, – він прийняв нашу природу Новим Адамом; за образом Бога, що сотворив першого Адама, обновив природний стан і почуття зробив знову здоровими, якими вони були напочатку. Він, ставши людиною, відновив її упалу, звільнив її, що була поневолена гріхом і насильно ним опанована. Бо насильно й жорстоко володів ворог людиною, так що ті, які не хотіли грішити, проти волі грішили, як каже Апостол від нашого імені: «Не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу».
Авва Доротей пригадує нам про силу Хрещення, наголошуючи, що воно змиває із нас гріхи. Він зазначає, що навіть після Хрещення в нашій душі зберігаються нахили до зла. Проте завдяки заповіді ми можемо розпізнавати ці нахили та боротися із ними.
«Він дав нам владу, як Він сказав, «наступати на зміїв, і на скорпіонів, і на всю силу ворожу» (Лк. 10, 19)». Святе Хрещення відіймає і знищує всякий гріх». І дальше говорить, що преблагий Бог, знаючи нашу неміч і передбачаючи, що ми й після святого хрещення грішитимемо, – як сказано в Писанні: «помисел людини вельми схильний до зла вже від юності» (Бут. 8, 21), – дав нам за Своїм милосердям святі заповіді, які нас очищують, щоб ми, якщо захочемо, могли знову через їх дотримання очиститися не тільки від наших гріхів, а й від самих пристрастей. Бо пристрасті – це одне, а гріхи – зовсім інше».
Авва Доротей розрізняє пристрасті та гріхи. Пристрасті – це вкорінені гріхи, пристрасті – це такі страшні змії, які звиті в один зміїний клубок зла, яке є в нашій душі, а гріхи – дії та прояви цих пристрастей. В Хрещенні знищуються гріхи, а пристрасті лікуються подвигом християнського життя, лікуються виконанням Заповідей. Хрещення ослаблює дію зла в нашій душі, дає нам захист від зла, але не спасає нас, ніби автоматично чи магічно, для того щоб позбавитися від зла нам потрібно самим потрудитися.
Ці пристрасті є в кожного із нас, вони є в дітях, є в юнаків і в непорочних дівицях, є вони і в старих людях. Інколи вони ховаються, не завжди ми їх бачимо, вони ніби засинають, замасковуються всередині в нас, щоб знову напасти на нас, але вони є в усіх. Не всі ми із вами чинимо тяжкі гріхи, але, на жаль, пристрасті знаходяться в серці кожного із нас. Запитаймо себе: чи ми хочемо їх побачити, чи хочемо з ними боротися?
Перед нами стоїть завдання побачити їх та боротися із ними.